Господарське та господарське процесуальне право.

Ласкаво просимо до восьмого розділу, присвяченого господарському та господарському процесуальному праву. Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік.

1. Поняття, зміст та загальні принципи господарської діяльності. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин. Обмеження у здійсненні господарської діяльності. Ліцензування, патентування та квотування господарської діяльності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГК України)

Зміст господарської діяльності: виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів у широкому розумінні.

Загальні принципи господарської діяльності (ст. 6 ГК України):

забезпечення економічної багатоманітності;
захист національного товаровиробника;
рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
заборона незаконного втручання ОДВ та ОМС, їх посадових осіб у господарські відносини.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин:

Особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 4 ГК України, не є предметом його регулювання:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України;
земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів заповідного фонду, атмосферного повітря;
трудові відносини;
фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
адміністративні за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання;
відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Обмеження у здійсненні господарської діяльності (ст. 4 ЗУ «Про підприємництво):

Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори".
Діяльність, пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз, може здійснюватися виключно державними підприємствами та організаціями.
Діяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, здійснюється суб'єктами господарювання за наявності відповідної ліцензії.

Ліцензування, патентування та квотування господарської діяльності:

ліцензування – дозвіл на провадження певного виду господарської діяльності (виробництво та торгівля тютюновими виробами, алкогольними напоями, зберігання пального, банківська діяльність);
патентування – скасовано з січня 2016;
квотування – встановлення граничного обсягу виробництва чи обігу певних товарів і послуг (експортні, імпортні квоти, квоти на видобуток корисних копалин).

2. Конкуренція у сфері господарювання. Природні монополії. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Конкуренція у сфері господарювання (ст. 25 ГК України): держава підтримує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. ОДВ і ОМС, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції.

Природні монополії:

Природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (п. 1 ст. 1 ЗУ "Про природні монополії").

Сфери діяльності суб'єктів природних монополій (ст. 5 ЗУ "Про природні монополії"), зокрема:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
транспортування природного і нафтового газу трубопроводами;
розподіл природного і нафтового газу трубопроводами;
транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
передачі електричної енергії;
розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами;
управління повітряним рухом;
транспортування теплової енергії.

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію:

Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання (ст. 33 ГК України), створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції (ст. 34 ГК України) та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (ст. 35 ГК України), неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (ст. 36 ГК України), а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до ч. 1 ст. 32 ГК України.

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію: адміністративна (ст. 164-3 КУпАП), кримінальна (ст. 231 КК України), цивільна (відшкодування збитків).

3. Суб'єкти господарювання. Утворення та державна реєстрація суб'єкта господарювання. Установчі документи. Печатки. Припинення суб’єкта господарювання..

Суб’єкти господарювання – учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

Утворення суб’єкта господарювання здійснюється шляхом: заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Державна реєстрація - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення суб’єкта господарювання здійснюється: РДА, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад ЦНАП та нотаріусами.

Установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання.

Суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. При цьому використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим.

Припинення суб’єкта господарювання здійснюється у формі реорганізації чи ліквідації.

4. Види та організаційно-правові форми підприємств. Організаційна структура підприємства. Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) підприємства. Майно підприємств. Об'єднання підприємств. Державні та комунальні підприємства.

Види та організаційно-правові форми підприємств:

залежно від форм власності: приватні та колективні; державні, комунальні, спільні комунальні (наприклад в ОТГ);
залежно від способу утворення: унітарні державні, комунальні (1 засновник, який сформував СК); корпоративні (2 засновника, які сформували СК);
залежно від підпорядкування: материнське; дочірнє;
залежно від участі іноземного капіталу: підприємства з іноземними інвестиціями (не менше 10% від СК); іноземні підприємства (100% СК).

Організаційна структура: апарат управління, структурні підрозділи (за наявності), філії, та представництва (за наявності).

Кінцевий бенефіціаний власник - будь-яка особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) над підприємством. Наявність КБВ є обов’язковою, якщо підприємство не є державним чи комунальним.

Майно підприємства (ст. 66 ГК України):

Виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємств, зокрема, є:

грошові кошти та внески засновників;
доходи від господарської діяльності;
доходи за фінансовими інструментами;
кредити;
вкладення та дотації.

Об'єднання підприємств:

Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб за для досягнення певної мети. Організаційно правові форми: асоціація, корпорація, концерн, консорціум. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст. 120 ГК України).

Державні та комунальні підприємства:

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ч. 1 ст. 73 ГК України).

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління ( ч. 1 ст. 78 ГК України).

5. Поняття і види господарських товариств. Порядок їх створення та державної реєстрації. Установчі документи. Статутний капітал та фонди господарського товариства. Припинення господарського товариства. Надання адвокатом професійної правничої (правової) допомоги з цих питань.

Господарське товариство - юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (ст. 1 ЗУ «Про господарські товариства»).

Види господарських товариств:

акціонерне товариство - має СК, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій Види: відкрите та закрите акціонерне товариство.
товариство з обмеженою відповідальністю - має СК, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідальність учасників за зобов’язаннями товариства – в межах вкладів.
товариство з додатковою відповідальністю – має СК, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідальність учасників – в межах вкладів, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном у кратному розмірі до внеска кожного учасника.
повне товариство - всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
командитне товариство - товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства.

Порядок створення та державної реєстрації господарських товариств:

Створення та державна реєстрація господарських товариств здійснюється відповідно до ст. 83 ГК України та Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Державна реєстрація - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення суб’єкта господарювання здійснюється: РДА, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад ЦНАП та нотаріусами.

Установчі документи:

Повне та командитне товариство - засновницький договір; АТ, ТОВ, ТДВ – статут.

Статутний капітал та фонди господарського товариства:

Статутний капітал (фонд) – це сукупність вкладів (у грошовому або майновому вираженні) учасників та засновників у майно для
забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Фонди створюються внутрішніми положеннями товариства. Наприклад, п. 1 Положення про фонди акціонерного товариства визначає, що АТ може створювати такі фонди: статутний, резервний, розвитку виробництва, соціального розвитку, заохочення.

Припинення господарського товариства:

Припинення товариства здійснюється в порядку, встановленому законом (ст. 19 ЗУ "Про господарські товариства").

Порядок створення, функціонування та припинення господарських товариств регулюється ЦК України та законом (ч. 2 ст. 80 ГК України).

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється Кодексом України з питань банкрутства. (ч. 1, 5, 6 ст. 104 ЦК України).

6. Поняття виробничого кооперативу. Господарська діяльність кооперативів. Загальні умови створення та припинення виробничого кооперативу. Членство у виробничому кооперативі.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності (ст. 95 ГК України).

Господарська діяльність виробничого кооперативу: виробничий кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності.

Загальні умови створення та припинення виробничого кооперативу:

Загальні умови створення виробничого кооперативу: рішення про створення виробничого кооперативу приймається його установчими зборами. Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, іноземці та особи без громадянства. Чисельність членів виробничого кооперативу не може бути меншою, ніж 3 особи (ч. 1 ст. 97 ГК України).

Загальні умови припинення виробничого кооперативу:

може бути реорганізований за рішенням загальних зборів;
може бути ліквідований ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;

Членство у виробничому кооперативі:

Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у діяльності кооперативу (ч. 1 ст. 98 ГК України)

Вступ до виробничого кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу (ч. 3 ст. 98 ГК України).

Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі (ч. 4 ст. 98 ГК України):

добровільного виходу з кооперативу;
припинення трудової участі в діяльності кооперативу;
виключення з кооперативу у випадках і в порядку, визначених статутом;
незатвердження загальними зборами членів кооперативу рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу;
смерті члена кооперативу.

7. Приватні підприємства. Поняття іноземного та підприємства з іноземними інвестиціями. Фермерське господарство.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 ГК України).

Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб (ч. 1 ст. 117 ГК України).

Підприємство, створене відповідно до вимог Господарського кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс (ч. 1 ст. 116 ГК України).

Фермерське господарство (ст. 114 ГК України) є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 114 ГК України). Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець (ч. 4 ст. 1 ЗУ "Про фермерське господарство").

8. Поняття об'єднання підприємств. Види і організаційно-правові форми об'єднань підприємств. Вихід учасника з об’єднання. Припинення об'єднання підприємств. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії.

Об’єднанням підприємств (ст. 118 ГК) є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Асоціація - договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація - договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум - тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Вихід учасника з об’єднання:

Підприємства - учасники об’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об’єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання (ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГК України).

Припинення об'єднання підприємств:

Припинення об’єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об’єднання або ліквідації (ч. 3 ст. 124 ГК України).

Асоційовані підприємства:

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб’єктів господарювання - юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною (ч. 1 ст. 126 ГК України).

Холдингові компанії:

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності) (ч. 5 ст. 126 ГК України).

9. Громадянин як суб'єкт господарювання. Кредитні спілки. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання.

Громадянин у сфері господарювання: громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 128 ГК України).

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами (ч. 3 ст. 128 ГК України).

Кредитні спілки:

Кредитна спілка - це фінансова установа, створена на засадах кооперації з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні інших послуг, у тому числі фінансових, за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки та інших джерел, не заборонених законодавством, а також здійснення іншої визначеної законодавством діяльності. Кредитна спілка здійснює господарську діяльність без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність) (ч. 1 ст. 130 ГК України).

Кредитна спілка є юридичною особою приватного права, що створюється відповідно до закону. Кредитна спілка набуває статусу фінансової установи та право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг після отримання ліцензії на здійснення діяльності кредитної спілки (далі - ліцензія) у порядку, передбаченому цим Законом. Кредитна спілка може мати стандартну або спрощену ліцензію (ст. 3 ЗУ "Про кредитні спілки").

Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання:

Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, благодійні товариства, благодійні установи тощо) (ч. 1 ст. 131 ГК України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації (ч. 3 ст. 131 ГК України).

Благодійна організація діє на основі установчих документів, що затверджуються вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою (ч. 4 ст. 131 ГК України).

Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її цілей, визначених установчими документами. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку(ч. 5 ст. 131 ГК України).

Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів (ч. 7 ст. 131 ГК України).

10. Правовий режим майна суб'єктів господарювання. Джерела його формування. Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання. Гарантії та захист їх майнових прав.

Правовий режим майна суб’єктів господарювання (ст. 133 ГК): основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Право господарського відання - речове право суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 136 ГК України).

Право оперативного управління - речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ч. 1 ст. 137 ГК України).

Джерела формування майна суб'єктів господарювання:

Джерела формування майна суб'єктів господарювання (ст. 140 ГК України):

грошові та матеріальні внески засновників;
доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
доходи за фінансовими інструментами;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
кредити банків та інших кредиторів; інші джерела, не заборонені законом.

Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання:

Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати (ст. 144 ГК України):

з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;
з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;
внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;
з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання:

Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону (ст. 147 ГК України).

11. Використання природних ресурсів суб’єктами господарювання. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання.

Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів (ч. 1 ст. 149 ГК України).

Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській діяльності (ч. 2 ст. 149 ГК України).

Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання:

Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання (ст. 148 ГК України): відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

12. Об’єкти прав інтелектуальної власності. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Комерційна таємниця.

Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються, зокрема (ст. 155 ГК України):

винаходи та корисні моделі;
промислові зразки; сорти рослин та породи тварин;
торговельні марки (знаки для товарів і послуг);
комерційне (фірмове) найменування;
географічне зазначення;
комерційна таємниця;
комп'ютерні програми.

Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності:

Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка: право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель відповідно до законодавства засвідчується патентом, на промисловий зразок - свідоцтвом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути передані до статутного капіталу суб’єкта господарювання як вклад (ч. ч. 1, 5 ст. 156 ГК України).

Правомочності щодо використання торговельної марки: право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво надає право його власнику забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, крім випадків, передбачених законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути передані до статутного капіталу суб’єкта господарювання як вклад (ч. ч. 1, 6 ст. 157 ГК України).

Комерційне (фірмове) найменування: суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки (ч. ч. 1, 2, 5 ст. 159 ГК України).

Правомочності щодо використання географічного зазначення: право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення (ч. ч. 1, 4 ст. 160 ГК України).

Використання назви країни походження товару (ст. 161 ГК): вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження. Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам. Забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) "Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження (ч. ч. 1-3 ст. 160 ГК України).

Комерційна таємниця:

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч. 1 ст. 505 ЦК України).

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці (ч. 2 ст. 505 ЦК України).

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю (ст. 506 ЦК України ):

право на використання комерційної таємниці;
виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд (ч. ч. 1, 2 ст. 162 ГК України):

13. Цінні папери, їх види, умови і порядок випуску. Державне регулювання ринку цінних паперів. Корпоративні права, їх зміст. Законодавство про корпоративні права держави.

Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов’язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам (ст. 194 ЦК України).

Групи цінних паперів (ст. 195 ЦК України): пайові, боргові, деривативні, товаророзпорядчі цінні папери.

Види цінних паперів (ст. 8 ЗУ «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»):

за порядком їх розміщення або видачі поділяються на емісійні або неемісійні;
за формою випуску (видачі) можуть бути на пред’явника, іменні або ордерні;
за типом носія - паперові та електронні.

Порядок випуску цінних паперів (ст. 92 ЗУ «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»), зокрема:

прийняття рішення про емісію та подання пакету документів до НКЦПФР;
реєстрація НКЦПФР випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;
розміщення акцій та затвердження результатів емісії акцій; внесення до статуту акціонерного товариства змін, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу товариства з урахуванням результатів емісії акцій та реєстрація таких змі;
подання НКЦПФР пакету документів для реєстрації звіту про результати емісії акцій;

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється Національною комісію з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).

Корпоративні права, їх зміст:

Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об’єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 96-1 ЦК України).

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом (ч. 3 ст. 96-1 ЦК України):

брати участь в управлінні юридичною особою;
брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину;
у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;
здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об’єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
одержувати інформацію про діяльність юридичної особи;
одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації.

Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав (ч. 6 ст. 96-1 ЦК України).

Законодавство про корпоративні права держави:

Відносини, пов’язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (ст. 172 ГК України).

14. Господарські зобов'язання, їх види, підстави виникнення. Виконання та припинення господарських зобов'язань. Надання адвокатом професійної правничої (правової) допомоги суб'єктам господарювання.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК України).

Підстави виникнення господарських зобов'язань (ст. 174 ГК України):

безпосередньо із закону;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання

Виконання та припинення господарських зобов'язань:

Загальні умови виконання господарських зобов'язань (ст. 193 ГК України): суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Загальні умови припинення господарських зобов'язань (ст. 202 ГК України):
Господарське зобов'язання припиняється:

виконанням, проведеним належним чином;
зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання;
у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі;
за згодою сторін;
через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

15. Загальний порядок та умови укладання господарських договорів. Істотні умови
господарського договору. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин. Галузі та види господарської діяльності. Спеціальний режим господарювання.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ст. 181 ГК України).

Істотні умови господарського договору:

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин:

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими (ч. 3 ст. 216 ГК України):

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Підстави господарсько-правової відповідальності: підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ст. 218 ГК України).

Галузі та види господарської діяльності:

Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації (ч. 1 ст. 259 ГК України).

Складовою частиною національної системи класифікації є національні класифікатори. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, затверджує, вносить зміни та скасовує національні класифікатори (КВЕД) (ч. 5 ст. 259 ГК України).

Спеціальний режим господарювання в окремих галузях економіки :

У разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватися законом спеціальний режим господарювання у цих галузях (ч. 1 ст. 414 ГК України).

У Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність (ч. 2 ст. 414 ГК України).

Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом (ч. 3 ст. 414 ГК України).

16. Зовнішньоекономічна діяльність та її правове регулювання. Суб'єкти і види зовнішньоекономічної діяльності. Іноземні інвестори і види іноземних інвестицій. Професійна правнича (правова) допомога адвоката у цих сферах.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 ГК України (майно у сфері господарювання), та/або робочою силою (ст. 377 ГК України).

Правове регулювання зовнішньоекономічною діяльністю здійснюється за допомогою ГК України, МК України, ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», ЗУ «Про міжнародне приватне право», ЗУ «Про інвестиційну діяльність».

Суб'єкти і види зовнішньоекономічної діяльності:

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГК України):

господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
державні замовники у сфері оборони;
зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Види зовнішньоекономічної діяльності (ст. 4 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність), зокрема:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України.

Іноземні інвестори і види іноземних інвестицій:

Іноземні інвестори (ст. 390 ГК України): іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України:

юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України;
іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;
міжнародні урядові та неурядові організації;
інші держави;
інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.

Види іноземних інвестицій (ст. 391 ГК України): іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями. Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом.

17. Система господарських судів України, їх завдання і компетенція. Принципи господарського судочинства. Підвідомчість та підсудність справ господарським судам. Форми судового процесу. Міжнародний комерційний арбітраж.

Суд першої інстанції (ст. 24 ГПК): усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає як суд першої інстанції справи у спорах, визначених частиною другою статті 20 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції (ст. 25 ГПК): апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду). Апеляційна палата Вищого суду з питань інтелектуальної власності переглядає в апеляційному порядку судові рішення, ухвалені Вищим судом з питань інтелектуальної власності.

Суд касаційної інстанції (ст. 26 ГПК): Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 2 ГПК України)

Принципи господарського судочинства:

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є (п. 2 ст. 3 ГПК України):

верховенство права;
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
змагальність сторін;
диспозитивність;
пропорційність;
обов’язковість судового рішення;
забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках;
розумність строків розгляду справи судом;
неприпустимість зловживання процесуальними правами;
відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Підвідомчість справ господарським судам:

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів (ст. 20 ГПК України): господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов’язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов’язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;
справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов’язані з ними законні інтереси;
справи про визнання торгівельної марки добре відомою;
справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;
справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії.

Підсудність справ господарським судам::

Пред’явлення позову за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача (ст. 27 ГПК): позов пред’являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження ЮО та ФОП визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Підсудність справ за вибором позивача (ст. 29 ГПК України): право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Виключна підсудність справ (ст. 30 ГПК України), зокрема:

спори, що виникають з договору перевезення, у разі, коли одним з відповідачів є перевізник, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням перевізника;
спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини;
спори про права на морські і повітряні судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти вирішуються господарським судом за місцем їх державної реєстрації.

Відмова від апеляційної скарги, зміна і доповнення апеляційної скарги під час апеляційного провадження:

Відмова від апеляційної скарги, зміна і доповнення апеляційної скарги під час апеляційного провадження (ст. 403 КПК України): особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого, представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою відповідно підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого.

Якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв’язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.

До початку апеляційного розгляду особа, яка подала апеляційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її. У такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги і подання заперечень на неї. Внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.

Форми судового процесу:

Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку (ст. 12 ГПК України):

позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
наказного провадження - призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Міжнародний комерційний арбітраж:

Міжнародний комерційний арбітраж: угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом (ч. 6 ст. 4 ГПК України).

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися ( ст. 2 ЗУ «Про МКА»):

спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;
спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України;
спори між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями.

18. Основні положення досудового врегулювання господарського спору. Порядок пред’явлення претензії. Порядок і строки її розгляду. Повідомлення заявника про результати розгляду претензії. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів. Участь адвоката у таких справах.

Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову (ст. 19 ГПК України).

Порядок пред’явлення претензії регулювався ст. 7 ГПК у старій редакції. В новій редакції ГПК питання порядку пред’явлення претензії не врегульоване.

Порядок і строки розгляду претензії, повідомлення заявника про результати її розгляду регулювалися ст. ст. 8, 9 ГПК у старій редакції. В новій редакції ГПК питання порядку пред’явлення претензії не врегульоване.

Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів регулювалося ст. 11 ГПК у старій редакції. В новій редакції ГПК питання порядку пред’явлення претензії не врегульоване.

19. Право на звернення до господарського суду. Форма та зміст позовної заяви. Ціна позову. Подання зустрічного позову. Учасники у судовому процесі, їх права та обов'язки. Відзив. Вимоги до відзиву. Строк подання відзиву. Відповідь на відзив. Вимоги до відповіді на відзив. Заперечення. Вимоги до заперечень. Пояснення третьої особи. Представники учасників у господарському суді. Судові витрати, їх склад та розподіл.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК).

Форма та зміст позовної заяви:

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити (ст. 160 ГПК України):

найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
повне найменування ЮО або ПІБ для ФО сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ЄДРПОУ/РНОКПП, вказівку на статус ФОП; відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;
відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи;
підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ціна позову:

Ціна позову визначається (ст. 163 ГПК):

у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Подання зустрічного позову:

Відповідач має право пред’явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги до зустрічного позову, аналогічні вимогам до форми та змісту позовної заяви (ст. 180 ГПК України).

Учасники у судовому процесі, їх права та обов'язки:

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Учасники справи мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;
подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;
оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Учасники справи зобов’язані:

виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;
сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи;
з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою;
подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;
надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;
виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;
виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відзив. Вимоги до відзиву. Строк подання відзиву:

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником.

Відзив повинен містити: найменування (ім’я) позивача і номер справи; повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв’язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи (ч. ч. 1-3 ст. 165 ГПК).

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі (ч. 8 ст. 165 ГПК).

Відповідь на відзив. Вимоги до відповіді на відзив:

У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені ч. ч. 3-6 ст. 165 ГПК України (відзив).

Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті (ст. 166 ГПК України).

Заперечення:

У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Заперечення підписується відповідачем або його представником. До заперечення застосовуються правила, встановлені ч. ч. 3-6 ст. 165 ГПК України (відзив). цього Кодексу (відзив).

Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті (ст. 167 ГПК України).

Пояснення третьої особи:

У поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. Пояснення третьої особи підписуються третьою особою або її представником. До пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені ч. ч. 3-7 ст. 165 ГПК України (відзив).

Пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті (ст. 168 ГПК України).

Представники учасників у господарському суді:

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 56 ГПК України).

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч. 2 ст. 56 ГПК України).

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України).

Представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними (ч. 1, 4 ст. 58 ГПК України).

Судові витрати, їх склад та розподіл:

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

на професійну правничу допомогу;
пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається (ст. 129 ГПК України):

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

у разі задоволення позову - на відповідача;
у разі відмови в позові - на позивача;
у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

20. Поняття та види доказів у господарському процесі. Належність і допустимість доказів. Обов'язок доказування і подання доказів. Участь адвоката на цій стадії. Підстави звільнення від доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 ГПК).

Належність і допустимість доказів:

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Обов'язок доказування і подання доказів:

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 1-5 ст. 80 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1-3 ст. 74 ГПК України).

Підстави звільнення від доказування:

Підстави звільнення від доказування: обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв’язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. ч. 1-5 ст. 75 ГПК України).

21. Вирішення господарських спорів у першій інстанції. Участь адвоката під час судового розгляду господарських спорів. Звернення судових рішень до виконання. Наказ господарського суду і пред'явлення його для виконання.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом. Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає як суд першої інстанції справи у спорах, визначених частиною другою статті 20 цього Кодексу (ст. 24 ГПК України).

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом.Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження. (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 248 ГПК України).

При загальному провадженні у справі:
Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду (ч. 3 ст. 177 ГПК України).

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (ч. ч. 1,2 ст. 196 ГПК України).

Звернення судових рішень до виконання:

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 326 ГПК України).

Наказ господарського суду і пред'явлення його для виконання:

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Накази суду викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На наказ суду, викладений в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії) (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

22. Оскарження рішень та ухвал господарських судів в апеляційному та касаційному порядку. Строки, порядок і наслідки такого оскарження. Межі перегляду. Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Участь адвоката на цих стадіях судового процесу.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (ч. 1 ст. 254 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (ч. 2 ст. 254 ГПК України).

Окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (ч. 1 ст. 255 ГПК України), зокрема:

про відмову у видачі судового наказу;
про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;
про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;
про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;
про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;
про повернення заяви позивачеві (заявникові);
про відмову у відкритті провадження у справі;
про передачу справи на розгляд іншого суду;
про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
про затвердження мирової угоди;
про призначення експертизи;
про зупинення провадження у справі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати касаційну скаргу на (ч. 1 ст. 287 ГПК України), зокрема:

рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз’яснення рішення чи відмову у роз’ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали;

Строки, порядок і наслідки такого оскарження:

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів, а на ухвалу суду - протягом 10 днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 288 ЦПК України).

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 289 ГПК України).

Межі перегляду:

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України).

Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами:

Рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 1 ст. 320 ГПК України).

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є (ч. 2 ст. 320 ГПК України):

істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами (ч. 4 ст. 320 ГПК України):

переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Підставами для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є (ч. 3 ст. 320 ГПК України):

встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;
встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом;
встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Переглянути джерела

Повернутися на головну

Допоможіть зробити проєкт кращим

Якщо ви помітили помилку чи неточність, повідомте нам через форму нижче. Разом ми зробимо цей проєкт кращим!

Микита Чубенко, організатор проєкту