Підтримати проєкт

Кримінальне право.

Ласкаво просимо до шостого розділу, присвяченого кримінальному праву. Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік.

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність. Чинність кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб.

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК України).

Дія Кодексу в часі:

Кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК України).

Якщо кримінальний кодекс скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5 КК України)

Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 4 ст. 5 КК України).

Дія Кодексу в просторі:

Особи, які вчинили кримінальні правопорушення на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. (ч. ч. 1-3 ст. 6 КК України).

Дія ККУ за колом осіб:

Особи, які вчинили кримінальні правопорушення на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом особи (ч. 1 ст. 6 КК України);
  • громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 7 КК України);
  • іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ч. 1 ст. 8 КК України);
  • питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК України).

2. Поняття злочину. Класифікація злочинів. Відмежування злочину від проступку та діянь, що не являють собою суспільної небезпеки. Стадії злочину. Закінчений та незакінчений злочин. Добровільна відмова при незакінченому злочині. Покарання при незакінченому злочині. Готування до злочину. Замах на злочин.

Кримінальним правопорушенням є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення, передбачене КК (ч. 1 ст. 11 КК України).

Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини (ч. 1 ст. 12 КК України).

Кримінальним проступком є передбачене КК діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не 3000 НМДГ або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі (ч. 2 ст. 11 КК України).
  • нетяжкий злочин – основне покарання у виді штрафу не більше 10000 НМДГ або позбавлення волі на строк не більше 6 років (ч. 4 ст. 11 КК України);
  • тяжкий злочин - основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25000 НМДГ або позбавлення волі на строк не більше 10 років (ч. 5 ст. 11 КК України);
  • особливо тяжкий злочин - основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25000 НМДГ, позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі (ч. 6 ст. 11 КК України);

Відмежування злочину від проступку та діянь, що не являють собою суспільної небезпеки:

  • суспільна небезпека: злочини завдають серйозної шкоди суспільним відносинам, тоді як проступки і дрібні правопорушення є менш небезпечними або зовсім не небезпечними.
  • санкції: злочини караються кримінальним законом (позбавлення волі, штрафи тощо), а проступки — адміністративними або дисциплінарними санкціями.
  • наслідки діяння: для злочинів характерна значна шкода, тоді як для проступків шкода є мінімальною або відсутньою.

Стадії вчинення кримінального правопорушення:

  • закінченим кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
  • незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення (ст. 13 КК України).

Добровільна відмова при незакінченому злочині:

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення (ст. 17 КК України).

Покарання при незакінченому злочині:

Кримінальна відповідальність за готування до кримінального правопорушення і замах на кримінальне правопорушення настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчене кримінальне правопорушення (ст. 16 КК України).

Готування до злочину. Замах на злочин:

Готуванням до кримінального правопорушення є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення кримінального правопорушення, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 14 КК України).

Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України).

3. Суб'єкт злочину. Осудність. Обмежена осудність. Вік з якого настає кримінальна відповідальність. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння. Суб’єктивна сторона злочину. Поняття вини та її форми. Мотив та мета злочину. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності.

Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб'єктом якого може бути лише певна особа (ч. 1, 2 ст. 18 КК України).

Осудність:

Осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК України).

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 20 КК України).

Вік з якого настає кримінальна відповідальність:

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося 16 років Особи, що вчинили кримінальні правопорушення у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності, зокрема: за умисне вбивство (статті 115-117), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), жорстоке поводження з тваринами (стаття 299), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння:

Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, підлягає кримінальній відповідальності (ст. 21 КК України).

Суб’єктивна сторона злочину:

Суб’єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Поняття вини та її форми:

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

Форми вини: умисел (прямий/непрямий) та необережність (злочинна недбалість/злочинна самовпевненість) (ст. ст. 24-25 КК України).

Мотив та мета злочину:

Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння.

Помилка та її значення для кримінальної відповідальності:

Хоча КК України не містить спеціальних норм про помилку, поняття вини, умислу та необережності, визначені в ньому, дозволяють аналізувати вплив помилки на кримінальну відповідальність.

Види фактичної помилки:
  • помилка у характері дій (особа вважає, що її дії правомірні, але вони є злочинними, наприклад, браконьєрство через незнання про заборону полювання).
  • помилка у об'єкті злочину (особа завдає шкоди одному об’єкту, вважаючи, що шкодить іншому).
  • помилка у причинно-наслідковому зв’язку (особа неправильно оцінює, як її дії спричинили злочинний результат).
Юридичне значення:
  • у деяких випадках може виключати кримінальну відповідальність (наприклад, у разі відсутності умислу через помилку).
  • фактична помилка може вплинути на кваліфікацію злочину.
Юридична помилка:
  • виникає, коли особа неправильно оцінює правові наслідки своїх дій або не знає про їхню протиправність.
Помилка має важливе значення для кримінальної відповідальності, оскільки вона може впливати на кваліфікацію діяння. Проте юридична помилка рідко звільняє від відповідальності, а фактична помилка має більший вплив, якщо вона виключає умисел або злочинний характер діяння.

4. Об’єкт злочину, його види. Предмет злочину. Об’єктивна сторона злочину. Суспільно-небезпечне діяння, суспільно-небезпечні наслідки та причинний зв'язок між ними. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Об’єктом кримінального правопорушення є суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Об’єктом кримінального правопорушення завжди виступає те благо, якому кримінальним правопорушенням завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.

Види об’єктів:
  • родовий;
  • основний безпосередній;
  • додатковий безпосередній.
Наприклад, родовим об’єктом грабежу є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом, як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Основним безпосереднім об’єктом є відносини власності конкретної особи потерпілого. А у разі вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, додатковим безпосереднім об’єктом виступають здоров’я, життя, психічна або фізична недоторканність людини.

Предмет злочину:

Предмет злочину — це речі матеріального світу (майно, документи, зброя тощо), щодо яких або у зв’язку з якими вчиняється кримінальне правопорушення. Не всі злочини мають предмет, тому ця ознака є факультативною. Наприклад, злочини, пов’язані з порушенням службових обов’язків або зловживанням владою, можуть не мати конкретного предмета.

Об’єктивна сторона злочину:

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону кримінального правопорушення і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинний зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення.

Суспільно-небезпечне діяння, суспільно-небезпечні наслідки та причинний зв'язок між ними:

Суспільно небезпечне діяння може бути як у формі активних дій, так і у формі пасивної бездіяльності. Відповідальність за злочинну бездіяльність настає за умови, коли особа повинна була і могла діяти певним чином. Повинність (обов'язок) діяти можуть породжувати різні підстави: закони, підзаконні акти, договір, професійні чи службові функції, родинні відносини, добровільно узяті на себе зобов'язання, які передують чи супроводжують події. Наявність реальної можливості діяти певним чином залежить від певних властивостей особи в даній конкретній обстановці.

Суспільно-небезпечні наслідки визначаються як збиток (шкода), яка заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам. Наслідки бувають декількох видів: матеріальні і нематеріальні. Матеріальні наслідки підрозділяються на майнові і наслідки особистого (фізичного) характеру. Майнові наслідки можуть виражатися в позитивній шкоді або в упущеній вигоді.

Причинний зв'язок в кримінальному праві – це об'єктивний зв'язок між суспільно-небезпечним діянням і наслідками, що настали. Він повинний відповідати наступним умовам: діяння за часом повинне передувати наслідкам, діяння повинне бути головною, основною причиною, що спричинила саме цей злочинний результат (наслідок). У матеріальних складах злочинів встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і наслідками є обов'язковим. Факультативними ознаками об’єктивної сторони є місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка. Якщо ці ознаки вказані в диспозиції статті кримінального закону, то вони виконують роль обов’язкових ознак конкретного складу злочину.

Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину:

  • місце вчинення кримінального правопорушення - певна територія, на якій вчинюється злочинне діяння та (або) настають його наслідки.
  • час вчинення кримінального правопорушення - час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності;
  • обстановка вчинення кримінального правопорушення - сукупність умов, за яких вчинюється кримінальне правопорушення.
  • спосіб вчинення кримінального правопорушення - форма прояву злочинного діяння, тобто сукупність прийомів і методів, які використовувалися в процесі вчинення кримінального правопорушення (наприклад, під час крадіжки спосіб є таємним, грабежу - відкритим);
  • засоби вчинення кримінального правопорушення - предмети матеріального світу, які безпосередньо застосовуються особою як інструменти під час вчинення кримінального правопорушення (наприклад, зброя для позбавлення життя);
  • знаряддя вчинення кримінального правопорушення - предмети, речі чи процеси, за допомогою яких вчинюється кримінальне правопорушення та які полегшують або сприяють доведенню його до кінця (наприклад, користування транспортними засобами під час незаконного полювання або використання підроблених документів під час вчинення шахрайства).

5. Співучасть у злочині. Види співучасників. Відмежування співучасті від переховування або обіцяного неповідомлення про підготовлюваний або вчинюваний злочин. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією. Кримінальна відповідальність співучасників. Добровільна відмова співучасників.

Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб’єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення (ст. 26 КК України).

Види співучасників (ст. 27 КК України):
  • виконавець (співвиконавець) - особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом.
  • організатор – особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації.
  • підбурювач - особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення;
  • пособник - особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

Відмежування співучасті від переховування або обіцяного неповідомлення про підготовлюваний або вчинюваний злочин:

Відмежування співучасті від переховування або обіцяного неповідомлення про підготовлюваний або вчинюваний злочин: не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знарядь і засобів учинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих кримінально протиправним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили такі діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 КК (ч. 6 ст. 27 КК України).

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення кримінального правопорушення неповідомлення про достовірно відоме підготовлюване або вчинюване кримінальне правопорушення. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого кримінального правопорушення (ч. 7 ст. 27 КК України).

Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією:

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим (ст. 28 КК України):
  • групою осіб - участь у вчиненні КП брали декілька осіб (2+), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення;
  • за попередньою змовою групою осіб – якщо його спільно вчинили декілька осіб (2+), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
  • організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (3+), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
  • злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (5 +), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп.

Кримінальна відповідальність співучасників:

Виконавець - за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинене ним кримінальне правопорушення, інші співучасники – за статтею виконавця та відповідною частиною ст. 27 КК (ч. 1 ст. 29 КК України).

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника кримінального правопорушення, ставляться в вину лише цьому співучасникові (ч. 2 ст. 29 КК України).

Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки кримінального правопорушення, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини (ч. 3 ст. 29 КК України).

Добровільна відмова співучасників:

  • виконавець (співвиконавець) - не підлягає КП (крім випадку, якщо в його діях вже міститься склад іншого КП), інші співучасники –відповідають за готування/замах на злочин, від якого відмовився виконавець організатор;
  • підбурювач чи пособник – не підлягають КП, якщо відвернули вчинення КП або своєчасно повідомили про його вчинення/готування до вчинення відповідні органи державної влади, при цьому виконавець підлягає КП за готування/замах;
  • пособник – не підлягає КП, якщо не надав засобів чи знарядь вчинення КП або не усунув перешкоди вчиненню КП.

6. Обставини, що виключають злочинність діяння. Необхідна оборона та крайня необхідність. Перевищення меж необхідної оборони. Уявна оборона. Захист у таких справах.

Обставинами, що виключають кримінальну протиправність діяння, є:
  • необхідна оборона;
  • уявна оборона;
  • затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення;
  • крайня необхідність;
  • фізичний або психічний примус;
  • виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком;
  • виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Необхідна оборона та крайня необхідність:

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК України).

Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).

Перевищення меж необхідної оборони:

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 (умисне вбивство при перевищенні необхідної оборони) та 124 (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони) (ч. 3 ст. 36 КК України).

Уявна оборона:

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення (ч. ч. 1, 2 ст. 37 КК України).

Захист при перевищенні меж необхідної оборони чи при уявній обороні:

Адвокат у таких справах повинен сконцентруватися на доведенні добросовісності дій клієнта, відсутності умислу завдати надмірної шкоди та врахувати психоемоційний стан під час інциденту. Це дозволяє забезпечити справедливий розгляд справи та захист прав обвинуваченого.
  • адвокат повинен зосередитися на доведенні, що дії обвинуваченого були адекватними до реальної чи уявної загрози.
  • уважний аналіз психоемоційного стану обвинуваченого під час інциденту є ключовим у доведенні відсутності умислу чи навмисного перевищення меж оборони.
  • експертні висновки, показання свідків, відеоматеріали можуть допомогти довести або спростувати факт існування загрози, що має важливе значення у справі.

7. Підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та від відбування покарання. Судимість. Повторність, сукупність і рецидив злочинів, їх правові наслідки.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює виключно суд у випадках, передбачених КК, у порядку, встановленому КПК.

Дійове каяття - особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ч. 1 ст. 45 КК України).
Примирення винного з потерпілим - особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ч. 1 ст. 46 КК України).

Передача особи на поруки - особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ч. 1 ст. 47 КК України).

Зміна обстановки - особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК України).

Закінчення строків давності - особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (ч. 1 ст. 49 КК України):
  • 2 роки - у разі вчинення проступку (крім випадків, якщо санкцією передбачено обмеження волі);
  • 3 роки - у разі вчинення проступку при нетяжкому (або якщо санкцією передбачено обмеження волі не більше 2 роки);
  • 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину;
  • 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину;
  • 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 49 КК України).

Судимість:

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості (ч. ч. 1, 3 ст. 88 КК України).

Повторність, сукупність і рецидив злочинів, їх правові наслідки:

Повторність - вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного КП, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним кримінально протиправним наміром. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу (ч. ч. 1-3 ст. 32 КК України).

Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК України).

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення (ст. 34 КК України).

Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 35 КК України).

8. Поняття та мета покарання. Види покарань. Основні та додаткові покарання. Призначення покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків. Правила складання покарань. Зарахування строку попереднього ув’язнення. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Мета: покарання та виправлення особи, запобігання вчиненню нових КП (ч. ч. 1, 2 ст. 50 КК України).

Види покарань. Основні та додаткові покарання:
  • штраф (як основне та додаткове) - грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень ч. 2. ст. 53 КК. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч. ч. 1, 2 ст. 53 КК України);
  • позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (додаткове) – при вичненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 54 КК України);
  • позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як основне та додаткове) - може бути призначене як основне покарання на строк від двох до 5р. або як додаткове покарання на строк від 1р. до 3р (ч. 1 ст. 55 КК України).
  • громадські роботи (основне) - громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають ОМС. Строк: від 60 до 240 годин та не більше 4 години на день (ч. ч. 1, 2 ст. 56 КК України);
  • виправні роботи (основне) - встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10% до 20% (ч. 1 ст. 57 КК України).
  • службові обмеження для військовослужбовців (основне) - відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання (ч. 2 ст. 58 КК України).
  • конфіскація майна (додаткове) - примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого, застосовується при вчиненні тяжких або собливо тяжких злочинів (ст. 59 КК України);
  • арешт (основне) - тримання засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 р., вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 р. (ст. 60 КК України);
  • обмеження волі (основне) - полягає триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці (ч. 1 ст. 61 КК України).
  • позбавлення волі на певний строк (основне) - покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Строк: від 1 до 15 р. (ст. 63 КК України).
  • довічне позбавлення волі (основне) - встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Не може бути застосовано до осіб молодше 18 та старше 65 (ст. 64 КК України).

Призначення покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків:

При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною (ч. ч. 1, 2 ст. 70 КК України).

Призначення покарань за сукупністю вироків: якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15 років, але не повинен перевищувати 25 років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі винною (ч. ч. 1, 2 ст. 71 КК України).

Правила складання покарань. Зарахування строку попереднього ув’язнення:

Зарахування строку попереднього ув’язнення (ст. 72 ККУ): при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:
  • одному дню позбавлення волі відповідають: один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; два дні обмеження волі; три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; вісім годин громадських робіт;
  • одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: два дні обмеження волі; три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
  • одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
  • одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.
  • попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання:

Обставини, які обтяжують покарання, зокрема (ст. 67 КК України):
  • вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою;
  • вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності;
  • вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
  • вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
  • вчинення кримінального правопорушення з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; вчинення злочину з особливою жорстокістю;
  • вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.

Обставини, які пом'якшують покарання, зокрема (ст. 66 КК України):
  • з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;
  • добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
  • надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;
  • вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;
  • вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;
  • вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.

9. Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.

На осіб, засуджених за злочини, пов’язані з домашнім насильством, суд може покласти обов’язки та заборони, передбачені ст. 91-1 КК (ч. 2 ст. 76 КК України).

Відповідно до ст. 91-1 КК, в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:
  • заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
  • обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
  • заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
  • заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
  • направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців. Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини (ч. ч. 2-4 ст. 91-1 КК України).

10. Поняття, мета, види примусових заходів медичного характеру та особи, до яких вони застосовуються. Правові позиції Верховного суду про застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування. Спеціальна конфіскація, випадки її застосування. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК України).

Види примусових заходів медичного характеру, зокрема (ст. 94 КК України):
  • надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
  • госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом. Може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.
  • госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом. Може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду.
  • госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. Може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК України).

Правові позиції Верховного суду про застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування:

Предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи (Постанова ВС від 13.05.2021 у справі № 204/8241/17).

Стан неосудності пов`язаний із відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, із ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридичну оцінку суспільно небезпечного діяння в такому випадку слід надавати виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали (Постанова ВС від 06.02.2020 у справі № 234/18511/18).

Особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру, не позбавлена права подавати апеляційну скаргу на судове рішення, ухвалене в порядку, передбаченому главою 39 КПК України (Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру) (Постанова ВС від 28.03.2019 у справі № 756/11021/18).

Спеціальна конфіскація, випадки її застосування:

Спеціальна конфіскація та випадки застосування (ст. ст. 96-1, 96-2 ККУ): полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК.

Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:
  • одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
  • призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
  • були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
  • були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб:

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 96-10 КК України).

Види заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб (ст. 96-6 КК України):
  • штраф - грошова сума, що сплачується юридичною особою на підставі судового рішення. Суд застосовує штраф виходячи з двократного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди;
  • конфіскація майна - полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи згідно з КК України.

11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Правові позиції Верховного суду у справах про злочини неповнолітніх.

Види покарань (ст. 98 КК України):
  • штраф - застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості КП та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до 500 НМДГ;
  • громадські роботи – застосовуються до неповнолітніх у віці від 16 років до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час не більше 2 годин на день;
  • виправні роботи - застосовуються до неповнолітніх у віці від від 16 років до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5% до 10%.
  • Арешт - полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб;
  • позбавлення волі на певний строк – застосовується до осіб, які не досягли 18 років – за нетяжкий злочин – не більше 4 років, за тяжкий – не більше 7 років, за особливо тяжкий – не більше 10 років, за особливо тяжкий, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - до 15 років.

При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обтяжуючих, пом’якшуючих обставин, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю кримінальних правопорушень або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років (ст. 103 КК України).

Правові позиції Верховного суду у справах про злочини неповнолітніх:

Звільнення неповнолітнього від покарання на підставі ст. 105 КК України здійснюється без призначення неповнолітньому конкретного покарання, передбаченого санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою його було визнано винуватим (Постанова ККС ВС від 10.06.2020 у справі № 151/7253/18).

Суд, ухвалюючи рішення про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням заходів виховного характеру відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України, постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині (кримінальному правопорушенні), керуючись ст.105 КК України звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру та застосовує примусові заходи виховного характеру (Постанова ВС від 05.12.2019 у справі №754/5884/19).

12. Злочини проти основ національної безпеки, їх кваліфікуючі ознаки.

Родовим об’єктом виступають суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, тобто основи національної безпеки України.

З об’єктивної сторони характеризуються активною поведінкою у виді вчинення дії. Більшість КП проти основ національної безпеки містять конструкцію з формальним або усіченим складом.

Умисел – прямий. Характерною обов’язковою суб’єктивною ознакою більшості з цих злочинів є їх мета: зміна чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, зміна меж території або державного кордону, ослаблення держави.

Суб’єктом більшості з цих злочинів є особа, яка досягла до вчинення злочину 16 років. Лише за вчинення злочинів, що передбачені статтями 112 та 113 КК, може відповідати особа з 14 років.

До злочинів проти основ національної безпеки належать, зокрема:
  • посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 ККУ) – кваліфікуючі ознаки: вчинення КП особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі;
  • державна зрада (ст. 111 ККУ) - кваліфікуючі ознаки: вчинення КП в умовах воєнного стану
  • колабораційна діяльність (ст. 111-1 ККУ) - кваліфікуючі ознаки: загибель людей або настання інших тяжких наслідків,
  • диверсія (ст. 113 ККУ) – вчинення КП в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

13. Злочини проти життя та здоров’я особи, їх кваліфікуючі ознаки. Умисне вбивство. Правові позиції Верховного суду в справах про злочини проти життя та здоров'я особи.

Родовим об'єктом цієї групи злочинів є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність життя будь-якої іншої людини, тобто біологічне та суспільне її існування від народження до загибелі у результаті насильницького впливу. Безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність життя будь-якої окремої іншої людини.

За особливостями конструкції об'єктивної сторони всі без винятку злочини проти життя є матеріальними за складом, тобто вони вважаються закінченими тільки після настання смерті потерпілої особи.

З об'єктивної сторони, злочини проти життя та здоров’я особи вчиняються шляхом вчинення дії (умисне вбивство) або бездіяльності (залишення в небезпеці).

Суб'єктивна сторона – вина у формі умислу або необережності, мотив та мета можуть бути кваліфікуючими ознаками.

Суб'єктом злочинів проти життя є фізична особа, яка згідно з ч. 1 ст. 22 КК до вчинення злочину досягла шістнадцяти років (статті 118-120 КК) або згідно з ч. 2 ст. 22 КК вчинила злочин проти життя у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років (статті 115-117 КК).

Правові позиції Верховного суду в справах про злочини проти життя та здоров'я особи:

Якщо суд установив єдиний прямий визначений умисел, спрямований на заподіяння смерті двом або більше особам, вбивство однієї людини і замах на життя другої має кваліфікуватись як незакінчений злочин – убивство двох або більше осіб, оскільки єдиного злочинного наміру вбити двох осіб не було реалізовано з причин, що не залежали від волі винної особи, за відповідною частиною ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України незалежно від послідовності злочинних дій та за ч. 1 ст. 115 КК України чи відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України (або іншими спеціальними нормами, передбаченими в інших розділах Особливої частини цього Кодексу) у разі наявності таких підстав (Постанова ВС від 28.09.2020 у справі 640/18653/17).

14. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, їх кваліфікуючі ознаки. Правові позиції Верховного суду у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Родовий об’єкт є статева свобода і статева недоторканість особи. Безпосередній об’єкт - статева свобода і статева недоторканість конкретної особи. Під статевою свободою слід розуміти право дорослої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу. Статева недоторканість – це абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка не є носієм статевої свободи, всупереч справжньому волевиявленню такої особи або ігноруючи його.
Об’єктивна сторона характеризується активною поведінкою винної особи – це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією ці злочини здебільшого побудовані як формальні склади.

З суб’єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом.
Суб’єктом даної категорії злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (за статтями 152, 153 КК) або 16-річного віку (за статтями 154–156 КК).

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є повторність або вчинення його особою, яка раніше вже вчиняла будь-який із злочинів, передбачених ст.ст. 153-155 КК (ч. 2 ст. 152 КК), вчинення злочину групою осіб або зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК); зґвалтування, яке спричинило особливо тяжкі наслідки або малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

Правові позиції Верховного суду у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи:

Вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування) (ч. 1 ст. 152 ККУ).

У примітці до ст. 152 КК України визначено, що згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. Отже, за змістом закону України про кримінальну відповідальність йдеться не про конкретний спосіб подолання опору чи ігнорування волі потерпілої особи, а про проникнення в тіло іншої людини за відсутності такого вільного волевиявлення потерпілої особи, що недвозначно свідчить про її добровільну згоду на це (за відсутності протиправного впливу на психіку і волю потерпілої особи, нехтування її волею). Водночас закон України про кримінальну відповідальність не містить визначення поняття «згода», як і не конкретизує змісту поняття «відсутність згоди». Відсутність такої згоди є питанням факту, вирішення якого покладено на суд в конкретному кримінальному провадженні, який оцінюється у контексті супутніх обставин» (Постанова ВС від 20.10.2022 у справі № 684/2898/20).

15. Злочини проти власності, їх кваліфікуючі ознаки та розмежування між ними. Правові позиції Верховного суду у справах про злочини проти власності.

До злочинів проти власності відносяться, зокрема:
  • крадіжка – таємне викрадення майна;
  • грабіж - відкрите викрадення чужого майна і з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;
  • розбій - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я;
  • вимагання - це вимога передачі чужого майна чи права на майно з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами;
  • шахрайство - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Кваліфікуючі ознаки, зокрема: повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, або вчинення організованою групою.

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Безпосереднім об’єктом є право власності конкретної особи.

З об’єктивної сторони злочини проти власності характеризуються активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду певній особі, колективу чи державі. Бездіяльністю вирізняється такий злочин, як порушення обов'язків щодо охорони майна. Більшість конструкцій1 об’єктивної сторони – злочини з матеріальним складом. Однак конструкції об’єктивної сторони розбою, вимагання, погрози знищення майна – усічені.

Суб’єктивна сторона – прямий умисел, корисливий мотив (факультативна ознака). Разом з тим, знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

Суб'єкт корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка досягла 16-річного віку.

Правові позиції Верховного суду у справах про злочини проти власності:

Перебування особи у нічний час на закритій та огородженій території за відсутності жодних об’єктивних причин для цього за відповідних фактичних обставин може свідчити про умисел на проникнення з метою крадіжки (Постанова ВС від 05.07.2018 у справі № 134/890/17).

Якщо під час вчинення розбою особа, крім майна, заволоділа офіційним документом потерпілого, який згодом знищила, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 187 та 357 КК (Постанова ВС від 21.03.2019 у справі № 127/4109/16-к).

У разі здійснення позичальником принаймні часткового повернення коштів за кредитним договором і за відсутності доказів про намір не виконувати своїх зобов’язань ще в момент отримання кредиту, в діях позичальника (поручителя) відсутні об’єктивна і суб’єктивна сторона шахрайства (Ухвала ВС від 26.02.2019 у справі № 1-177/11).

16. Злочини у сфері господарської діяльності, їх кваліфікуючі ознаки. Правові позиції Верховного суду про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності.

Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають у процесі виробництва всією сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру. Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності.

З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо).

Суб’єктивна сторона злочинів у сфері господарської діяльності характеризується умисною формою вини, за виключенням злочину, передбаченого ст. 227 “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” КК, який може вчинюватись як умисно, так і з необережності. Для деяких складів обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони виступають мета (наприклад, мета збуту при виготовлені, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – ст. 199 КК тощо) або мотив (наприклад, корисливі або інші особисті мотиви при розголошенні комерційної або банківської таємниці – ст. 232 КК тощо).

Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб'єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяльності та інші)
Кваліфікуючі ознаки: повторність, заподіяння матеріальної шкоди, скоєння злочину за попередньою змовою групою осіб.

Правові позиції Верховного суду про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності:

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 750/14427/19 ККС ВС підтвердив, що здійснення фінансових операцій без відповідної ліцензії НБУ, зокрема обмін електронних грошей на готівку з отриманням комісійної винагороди, є порушенням ст. 200 КК України.

17. Злочини проти громадської безпеки, їх кваліфікуючі ознаки. Правові позиції Верховного суду у кримінальних справах про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями.

До злочинів проти громадської безпеки відносяться, зокрема:
  • створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній (ст. 255 КК України);
  • встановлення або поширення злочинного впливу (ст. 255-1 КК України);
  • організація, сприяння у проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці) (ст. 255-2 КК України);
  • звернення за застосуванням злочинного впливу (ст. 255-3 КК України); бандитизм (ст. 257 КК України);
  • терористичний акт (ст. 258 КК України);
Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека – це безпека від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо.

Об’єктивна сторона – активні дії проти громадської безпеки. Конструкція об’єктивної сторони: усічений склад (створення злочинної організації) або матеріальний склад (недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів.

Суб’єктивна сторона майже всіх злочинів проти громадської безпеки характеризується умислом. Посягання, що полягають у порушенні певних правил, учиняються зі змішаною формою вини. Деяким злочинам проти громадської безпеки властива спеціальна мета, наприклад ст. 258 КК України (терористичний акт) передбачає, що діяння вчиняється з метою, зокрема, порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення.

Суб’єкт фізична осудна особа з 16 років. В злочинах, передбачених ст. 257 КК України (бандитизм), ст. 258 КК України (терористичний акт) відповідальність настає з 14-річного віку. У злочинах, передбачених ч. 2 ст. 256, ст. 262 КК суб’єктом є службова особа.

Правові позиції Верховного суду у кримінальних справах про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями:

У судовому рішенні має бути наведено не тільки докази щодо конкретного злочину, вчиненого злочинним об`єднанням, але й стосовно діяльності винних, безпосередньо пов`язаної з утворенням такого об`єднання (від ситуативних дій осіб, які мали наміри поєднати свої умисли щодо утворення злочинного об`єднання з метою вчинення конкретних злочинів, до цілком змістовних зв`язків цих осіб, які набувають по суті статусу учасників такого об`єднання, яке за своїми видовими характеристиками точно відповідає законодавчо визначеному його змісту) (Постанова ВС від 31.05.2018 у справі № 263/4688/15-к).

18. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, їх кваліфікуючі ознаки. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Незаконне заволодіння транспортним засобом.

Родовий об’єкт - відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатацію транспорту. Безпосереднім об'єктом є відносини, що забезпечують безпеку руху та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту; безпеку руху та експлуатації автомобільного і міського електротранспорту; безпечне функціонування всіх видів механічного та магістрального трубопровідного транспорту. Деякі злочини можуть бути вчинені із застосуванням насильства або погроз, у зв'язку з чим виникає питання про додатковий безпосередній об'єкт — життя і здоров'я особи.

Предметом цих кримінальних правопорушень є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів.

Об’єктивна сторона: переважна більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним складом. Діяння у злочинах із матеріальним складом виявляються в дії чи бездіяльності особи (деякі злочини, наприклад, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів можуть бути вчинені лише шляхом дії). Наслідки у статтях цього розділу КК передбачають вказівку на створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків – загибель (смерть) однієї чи кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велику матеріальну шкоду, інші тяжкі наслідки. Встановлення причинового зв’язку між діянням і наслідками у транспортних злочинах передбачає призначення експертизи. Однак у розділі ХІ Особливої частини КК є також злочини з формальним складом (статті 276¹, 278, 280, 284, 285 КК).

Суб’єктивна сторона характеризується залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе значення для кваліфікації. Переважна більшість злочинів, передбачених даним розділом характеризується змішаною формою вини – умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків. Саме відношення особи до наслідків визначає злочини цієї категорії, як необережні.
Суб’єктом даних злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14- річного (статті 277, 278, ч. 2 і 3 ст. 289 КК) або 16-річного віку (решта статей). Деякі злочини можуть вчинятися тільки спеціальними суб’єктами (наприклад, працівником залізничного, водного чи повітряного транспорту – ст. 276 КК; 3 капітаном судна – ст. 284 КК; особою, яка відповідає за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів – ст. 287 КК).

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України):

Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту. Додатковим обов'язковим об'єктом виступають відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, та інші речові відносини між володільцем обмеженого речового права на транспортний засіб.

Об’єктивна сторона виражається в незаконному заволодінні транспортним засобом. Пункт 1 примітки до ст. 289 КК визначає його як вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Злочин може бути вчинений тільки шляхом дії. Злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту початку такого протиправного переміщення.

Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. Особа усвідомлює, що протиправно заволодіває чужим транспортним засобом всупереч або поза волею власника (користувача), і бажає це зробити.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16 років (ч. 1 ст. 289 КК) або 14 років при вчиненні злочину з кваліфікуючими обставинами (ч. ч. 2, 3 ст. 289 КК).

19. Злочини проти громадського порядку та моральності, їх кваліфікуючі ознаки. Хуліганство та його відмінність від злочинів проти здоров’я людини. Правові позиції Верховного суду у справах про хуліганство.

Родовий об’єкт – охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які забезпечують громадський порядок та моральні основи в суспільстві. Громадський порядок — це стан в суспільстві за якого забезпечуються умови спокійного життя людей. Моральність — це світоглядні уявлення людини, які визначають її поведінку в суспільстві, взаємовідносини з іншими членами суспільства. Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.

З об’єктивної сторони більшість злочинів проти громадського порядку та моральності вчинюються шляхом активних дій (хуліганство – ст. 296 КК, групове порушення громадського порядку – ст. 293 КК, масові заворушення – ст. 294 КК, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку – ст. 295 КК тощо). Окремі злочини, наприклад, знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду – ст. 298–1 КК, може вчинюватися як шляхом дії так і шляхом бездіяльності.

Більшість злочинів проти громадського порядку та моральності – злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення діяння. До них, зокрема, відносяться: хуліганство – ст. 296 КК, жорстоке поводження з тваринами – ст. 299 КК, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК та інші.

Суб’єктивна сторона злочинів проти громадського порядку та моральності характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти громадського порядку та моральності є мотив та мета. Так в ст. 295 КК виділені дві мети, залежно від форми вчинення злочину:
  • вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку;
  • розповсюдження матеріалів в яких міститься інформація про заклик до дій.

Суб’єктом злочинів проти громадського порядку та моральності можуть бути, як правило, фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За хуліганство (ст. 296 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа – суб’єкт за ч. 5 ст. 298 КК, організатор масових заворушень чи групових порушень громадського порядку – суб’єкт за статті 293, 294 КК тощо.

Хуліганство та його відмінність від злочинів проти здоров’я людини. Правові позиції Верховного суду у справах про хуліганство:

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи (Постанова ВС від 20.05.2021 у справі № 683/37/19).

20. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, їх кваліфікуючі ознаки. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Родовий об’єкт – здоров’я населення. При кваліфікації злочинів проти здоров’я населення необхідно враховувати і особливості додаткових об’єктів. Так, при викраденні наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 308 КК) поряд із здоров’ям шкода заподіюється і відносинам власності, а у разі незаконної видачі рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК) порушується нормальна діяльність відповідних установ. Відносини власності та нормальна діяльність підприємств та установ виступають у таких випадках як додаткові об’єкти посягання.

Об’єктивна сторона більшості злочинів проти здоров’я населення характеризується діяннями у формі активних дій:
  • викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 308 КК);
  • схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 315 КК); спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК).
Такі злочин як порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 КК), порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325 КК) як і порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326 КК) можуть вчинятися як шляхом дій так і бездіяльності.

Суб'єктивна сторона цього злочину з формальним складом характеризується прямим умислом. Важливе значення для кваліфікації злочину при цьому має встановлення наявності або відсутності мети збуту наркотичних засобів, радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції та інших предметів. У більшості злочинів з матеріальним складом вина є тільки умисною (наприклад, викрадення, привласнення наркотичних засобів, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовою особою своїм службовим становищем.). Разом з тим, для таких злочинів, як порушення правил боротьби з епідеміями; порушення правил поводження з біологічними агентами чи токсинами; заготівля, перероблення або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування характерна необережна форма вини до наслідків, хоч самі дії (бездіяльність) у вигляді порушення правил, можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність.

Суб'єкт цих злочинів як правило, загальний, тобто будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Лише за викрадення (крадіжку, грабіж, розбій) і вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів передбачена відповідальність осіб, які досягли 14-річного віку. Водночас тільки спеціальним суб'єктом можливе вчинення таких злочинів, як заволодіння наркотичними засобами шляхом зловживання службовим становищем, незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів, порушення правил поводження з наркотичними засобами, отруйними і сильнодіючими речовинами, біологічними агентами чи токсинами.

Кваліфікуючі ознаки: особливо великий розмір, із залученням малолітнього або щодо малолітнього, повторність, за попередньою змовою групою осіб, або із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (ст. 305 КК України):

З об'єктивної сторони контрабанда — це незаконне переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. За своєю конструкцією відноситься до злочинів з формальним складом. З суб'єктивної сторони контрабанда вчиняється у формі прямого умислу. Мотиви контрабанди можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Найчастіше контрабанда здійснюється з користі, для наживи, передачі наркотиків іншим особам, з метою збуту тощо. Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК України):

Об'єктивна сторона злочину передбачає незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Для наявності складу злочину досить вчинення хоча б однієї із зазначених дій.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, що поєднується із спеціальною метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин. У більшості випадків цей злочин вчинюється з корисливих мотивів і з корисливою метою.

Суб'єкт цього злочину - будь-яка особа.

21. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, їх кваліфікуючі ознаки. Поняття службової особи. Зловживання владою або службовим становищем. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Службове підроблення. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі. Особливості захисту в таких справах.

З об'єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності (крім неправомірної вигоди) характеризуються:
  • вчинення діяння з використанням службового становища (повноважень, якими службова особа наділена у зв'язку із зайняттям нею певної посади чи здійснення певної службової діяльності);
  • вчинення діяння всупереч інтересам служби (незаконність).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між вчиненим службовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення. Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків.

Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, може бути тільки службова особа – спеціальний суб'єкт. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Суб'єктивна сторона службових злочинів, за винятком службової недбалості, характеризується умисною формою вини.

Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України):

Визнається злочином при наявності трьох ознак в сукупності:
  • використання службовою особою через дію або бездіяльність свого службового становища всупереч інтересам служби;
  • вчинення такого діяння з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб;
  • заподіяння вказаними діяннями істотної шкоди державним чи громадським благам, охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. По відношенню до наслідків психічне ставлення службової особи може бути у формі як умислу, так і необережності.

Суб'єктом злочину може бути тільки службова особа.

Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК України):

Об'єктивна сторона полягає в:
  • діях службової особи, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, або в застосуванні недозволених методів;
  • настанні наслідків у вигляді істотної шкоди державним або громадським інтересам чи охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб;
  • причинному зв'язку між діями та наслідками.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення винного до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Мотив, яким керувалась посадова особа при вчиненні злочину не впливає на кваліфікацію її дій.

Суб'єктом злочину може бути лише службова особа.

Службове підроблення (ст. 366 КК України):

Характеризується тим, що службова особа вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів, а також складає і видає завідомо неправдиві документи. Службове підроблення полягає в умисному перекручуванні істини в офіційному документі, яке вчинене службовою особою, що діяла при цьому з використанням свого службового становища. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа.

Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК):

Об'єктивна сторона передбачає такі альтернативні дії службової особи:
  • прийняття пропозиції неправомірної вигоди;
  • прийняття обіцянки такої вигоди;
  • одержання неправомірної вигоди;
  • прохання надати таку вигоду.
Суб'єкт спеціальний - службова особа. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК):

Об'єктивна сторона характеризується альтернативними діями:
  • пропозицією надати неправомірну вигоду;
  • обіцянкою надати неправомірну вигоду;
  • наданням такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Суб'єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона характеризується лише прямим умислом.

22. Злочини проти правосуддя. Порушення права на захист. Невиконання судового рішення. Втручання в діяльність захисника чи представника особи. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи, умисне знищення або пошкодження їх майна. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням професійної правничої (правової) допомоги.

Злочини, які посягають на законні права та інтереси людини при відправленні правосуддя:
  • завідомо незаконні затримання, привід або домашній арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК України);
  • притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України);
  • порушення права на захист (ст. 374 КК України);
  • постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України);
  • втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК України);
  • втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК України).

Об’єктом цих злочинів є нормальна, яка ґрунтується на законі, діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури суду, а також органів, які виконують покарання, а в деяких випадках - інтереси окремих громадян.

З об’єктивної сторони злочини проти правосуддя вчинюються в основному шляхом дії (примушення давати показання, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти), а також шляхом бездіяльності (невиконання судового рішення, недонесення про злочин). Більшість злочинів проти правосуддя - злочини з формальним складом злочину, але є злочини, які належать до матеріальних складів злочину.

З суб’єктивної сторони всі злочини проти правосуддя вчинюються з прямим умислом. Для наявності деяких злочинів потрібно встановлювати мотив - корисливі спонукання чи іншу особисту заінтересованість.

Суб’єктом злочинів проти правосуддя можуть бути посадові особи, працюючі в сфері правосуддя, засуджені особи або особи, втягнуті до цієї сфери.

Втручання в діяльність захисника чи представника (ст. 397 КК):

Об'єктивна сторона злочину може характеризуватися діями або бездіяльністю і проявляється у: вчиненні у будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги; порушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Суб'єкт злочину загальний.

Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК України):

Об'єктивна сторона полягає у: знищенні або пошкодженні майна захисника чи представника особи. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Суб’єкт злочину – загальний.

Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України):

Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, яким визнається закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв’язку з його законною діяльністю. Суб’єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство - лише прямий умисел, а у разі закінченого вбивства - як прямий, так й непрямий умисел. Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 14-річного віку
Переглянути джерела
Повернутися на головну

Допоможіть зробити проєкт кращим

Якщо ви помітили помилку чи неточність, повідомте нам через форму нижче. Разом ми зробимо цей проєкт кращим!
Микита Чубенко, організатор проєкту