Якщо цей проєкт допомагає вам у підготовці до іспиту і ви бажаєте підтримати його розвиток, ви можете зробити внесок на будь-яку суму.

Кваліфікаційний іспит адвоката
→
Розділ XVI

Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Ласкаво просимо до останнього розділу, присвяченого Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод. Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік.

1. Роль і місце Конвенції в системі захисту прав та свобод людини в рамках української правової системи. Застосування Конвенції та практики ЄСПЛ в Україні.

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є міжнародним договором, який підписали держави – члени Ради Європи (ратифікована ВРУ 17.07.1997; набрала чинності для України 11 вересня 1997 р.).

Конвенцією та протоколами до неї гарантовані фундаментальні права і свободи: право на життя, власність, освіту, свободу слова, на справедливий суд, вільного пересування та вибору місця проживання, скасування смертної кари, заборону катувань,

Згідно зі ст. 4 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV рішення ЄСПЛ є обов’язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (ст. 17, 18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»).

2. Міжнародні механізми захисту прав людини. Право громадян України на звернення до конвенційних органів з захисту прав людини.

Механізми міжнародного захисту прав людини – це система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, які безпосередньо займаються захистом прав людини.

Європейський суд з прав людини;
Комісія з прав людини, становища жінок ООН;
Комітет з прав дитини ООН;
Верховний комісар ООН з прав людини, у справах біженців.

Конвенційні органи – це органи, утворені на підставі міжнародних договорів:
Європейський суд з прав людини – головний правозахисний орган. Правовою основою діяльності Європейського суду з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Регламент Європейського суду з прав людини. Його рішення обов’язкові для держав, що приєдналися до Конвенції захисту прав і свобод. У результаті, рішення Суду впливають на формування не тільки європейських, але і світових стандартів прав людини, і навіть на відповідну законодавчу практику багатьох цивілізованих держав.

Підстави звернення до Європейського суду з прав людини:

заявник є жертвою порушення однією з держав – сторін Конвенції;
порушення мають стосуватися прав чи основоположних свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї;
суд розглядає справи, які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації Конвенції;
вичерпано всі національні механізми захисту;
суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.
заяву подано в межах 4 місяців з дати ухвалення останнього рішення по справі.

3. Право на життя та позитивні зобов’язання держави. Заборона смертної кари, питання екстрадиції та видачі правопорушників (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Право на життя (ст. 2 ЄКПЛ):
Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Позитивні зобов’язання держави у сфері прав людини, на відміну від негативних, вимагають активного втручання держави в реалізацію прав людини. Вони передбачають: захист людини, гарантія проведення відповідного розслідування у випадку порушення прав людини, створення та забезпечення юридичних засобів реагування, запобігання порушення прав людини з боку третіх осіб.

Скасування смертної кари (ст. 1, 2 Протоколу 6 ЄКПЛ):
Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено. Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону.

Рішення ЄКПЛ у справі "Ґонґадзе проти України":

Заявниця твердила, що смерть її чоловіка, відомого журналіста, була результатом насильницького зникнення, і що органи влади не змогли захистити його життя. Також скаржилася, що держава не змогла провести ефективне розслідування, а атмосфера страху та непевності в умовах неповної та суперечливої інформації, яка надавалась під час розслідування, примусили її залишити країну та завдали страждань.
ЄСПЛ встановив порушення права на життя (ст. 2 Конвенції), заборони катування (ст. 3 Конвенції), права на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

4. Заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження або покарання (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Статтею 3 ЄКПЛ (заборона катувань) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Рішення ЄКПЛ у справі "Бадер та Канбор проти Швеції":

Не може бути екстрадиції у зв’язку з ризиком виконання смертного вироку. Суд дійшов висновку, що у разі повернення заявників до Сирії вони зазнали б додаткових страхів і побоювань за своє майбутнє у зв'язку з тим, що стосовно Бадера за результатами несправедливого судового розгляду було винесено смертний вирок. Таким чином, у разі депортації заявників до Сирії було б порушено статті 2 та 3.

5. Заборона рабства та примусової праці (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Заборона рабства і примусової праці (ст. 4 ЄКПЛ):
Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.
Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється:

на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення;
на будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка вимагається замість обов'язкової військової служби;
на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю добробуту суспільства;
на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов'язків.

Згідно з зі ст. 1 Конвенції про рабство 1926 р. під рабством розуміється положення або стан особи, щодо якої здійснюються деякі чи всі повноваження, притаманні праву власності.

Під работоргівлею розуміються всі дії, пов’язані з захопленням, придбанням будь-якої особи або з розпорядженням нею з метою звернення її в рабство; всі дії, пов’язані з придбанням раба з його продажу чи обміну; всі дії з продажу чи обміну особи, придбаного з цією метою, і взагалі будь-яка дія з торгівлі чи перевезення рабів.

Рішення ЄКПЛ у справі "Ван дер Мюсселе проти Бельгії":

Заявником у справі виступав адвокат-стажер, призначений безкоштовно захищати незаможних обвинувачених. Він гадав, що це була примусова праця.

Суд вирішив, що порушення статті 4 не було. Безкоштовна юридична допомога, яку заявник мав надавати, була пов’язана з його професією, надавала йому певні переваги, такі як виключне право виступати в суді, та сприяла підвищенню його кваліфікації. Цей обов’язок був пов’язаний з іншим правом, передбаченим Конвенцією (стаття 6 (1) право на допомогу адвоката), і, говорячи термінами статті 4 (3), міг розглядатися як частина "звичайних цивільних обов’язків". Нарешті, обов’язкове безкоштовне надання адвокатських послуг залишало заявнику достатньо часу для оплачуваної роботи.

6. Право на свободу та особисту недоторканність. Свобода пересування (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 6 ЄКПЛ):
Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Свобода пересування (ст. 2 Протоколу № 4):

кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
на здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними вдемократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Рішення ЄКПЛ у справі "Власенко проти України":

У цій справі заявника було обмежено у праві виїзду за кордон у період з 23 листопада 2012 року до 09 квітня 2013 року «з метою забезпечення виконання рішення суду», яке він виконав у повному обсязі 26 грудня 2012 року. З огляду на ненадання Урядом жодної відповідної інформації чи зауважень цього факту достатньо для висновку Суду, що обмеження було цілком свавільним після цієї дати.

Стосовно його відповідності статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції щодо попереднього періоду Суд зауважує, що національні органи влади ніколи не намагалися пояснити, яким чином обмеження у праві виїзду могло сприяти погашенню заборгованості, враховуючи особливу ситуацію заявника та інші конкретні обставини справи (див. згадане рішення у справі «Баттіста проти Італії» (Battista v. Italy), пункти 41 і 42 та рішення у справі «Стецов проти України» (Stetsov v. Ukraine), заява № 5170/15, пункт 31, від 11 травня 2021 року).

Обмеження у праві виїзду також не ґрунтувалося на аналізі, чи давали поведінка та ставлення заявника підстави вважати, що він міг ухилитися від сплати, якби йому було дозволено залишити країну (див. рішення у справі «Рінер проти Болгарії» (Riener v. Bulgaria), заява № 46343/99, пункти 126 і 127, від 23 травня 2006 року).

7. Право на справедливий судовий розгляд неупередженим судом (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

Рішення ЄКПЛ у справі "Мельник проти України":

Справа «Мельник проти України» стосується заяви № 72286/01, поданої до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) громадянином України, паном Миколою Мельником. У цій справі заявник скаржився на неналежні умови тримання під вартою, зокрема на переповненість камери, відсутність належної медичної допомоги та контакти з хворими на туберкульоз і СНІД. ЄСПЛ визнав порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

8. Заборона зворотної дії кримінального права (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Ніякого покарання без закону (стаття 7 ЄКПЛ):
Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

Рішення ЄКПЛ у справі "Джаміль проти Франції":

Справа «Джаміль проти Франції» (Jamil v. France) розглядалася Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у 1995 році. Заявник, пан Джаміль, скаржився на порушення статті 7 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує принцип «немає покарання без закону». Цей принцип забороняє засудження або покарання за діяння, яке не було кримінальним правопорушенням за національним чи міжнародним правом на момент його вчинення, а також забороняє застосування більш суворого покарання, ніж те, що було передбачене на час вчинення правопорушення.

У цій справі ЄСПЛ встановив, що продовження строку ув'язнення заявника за несплату митних штрафів з чотирьох до двадцяти місяців, яке було введене після вчинення правопорушення, порушувало статтю 7 Конвенції.Суд підкреслив, що застосування більш суворого покарання, ніж те, що було передбачене на момент вчинення правопорушення, суперечить принципу законності в кримінальному праві.

9. Право на повагу до приватного і сімейного життя (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 ЄКПЛ):
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Рішення ЄКПЛ у справі "Мамчур проти України":

Справа «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) розглядалася Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) і стосувалася порушення права заявника на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Європейської конвенції з прав людини.

Заявник, пан Олександр Єгорович Мамчур, народився у 1954 році та проживає в місті Чернігові. З дитинства він має II групу інвалідності, що обмежує його здатність до пересування; він може ходити лише на милицях. З серпня 1977 року заявник працював старшим науковим співробітником Інституту сільськогосподарської мікробіології у м. Чернігові.

Заявник був одружений з О.М., з якою у нього була спільна донька А.М., яка народилася 5 травня 2002 року. Вони проживали разом як сім’я у квартирі заявника у м. Чернігові. У жовтні 2005 року О.М., забравши із собою А.М., переїхала жити до квартири своєї матері у м. Чернігові, оскільки О.М. страждала на рак та потребувала сторонньої допомоги.

Після смерті О.М. у 2006 році бабуся дитини по материнській лінії, В.К., оформила опіку над А.М. без належного інформування та залучення заявника до процесу прийняття рішення щодо опіки. Заявник неодноразово намагався встановити контакт зі своєю донькою та оскаржував рішення про опіку в національних судах, але безуспішно.

ЄСПЛ встановив, що національні органи влади не вжили необхідних заходів для забезпечення заявнику можливості спілкуватися з його донькою та брати участь у її вихованні. Суд зазначив, що заявника не було залучено до процесу прийняття рішення про встановлення опіки над його дитиною, його не було повідомлено про цей процес та не було запрошено взяти у ньому участь. Це призвело до порушення статті 8 Конвенції.

10. Свобода думки, совісті та релігії (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Свобода думки, совісті та релігії (ст. 9 ЄКПЛ):
Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Рішення ЄКПЛ у справі "Релігійна громада Свідків Єгови Тернівського району міста Кривого Рогу проти України":

Справа «Релігійна громада Свідків Єгови Тернівського району міста Кривого Рогу проти України» (заява № 21477/10) розглядалася Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) і стосувалася відмови місцевої влади надати релігійній громаді дозвіл на будівництво культової споруди.
У 2004 році релігійна громада Свідків Єгови в Тернівському районі Кривого Рогу придбала житловий будинок з метою будівництва на його місці культової споруди — Зали Царства. Попри початкові погодження архітектурно-містобудівної ради та інших інстанцій, міська рада не надала остаточного дозволу на будівництво, що змусило громаду звернутися до національних судів. Однак суди відхилили їхні позови, посилаючись на невідповідність проєкту вимогам законодавства.

ЄСПЛ встановив, що відмова у наданні дозволу на будівництво порушила право громади на свободу релігії, гарантоване статтею 9 Європейської конвенції з прав людини. Суд зазначив, що національні органи не надали достатнього обґрунтування для відмови, а також не врахували важливість забезпечення релігійної громади належним місцем для богослужінь. Відмова була визнана непропорційною втручанням у право на свободу релігії.

11. Свобода вираження поглядів (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Свобода вираження поглядів (ст. 10 ЄКПЛ):
Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Рішення ЄКПЛ у справі "Горяйнова проти України":

Справа «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09) розглядалася Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) та стосувалася звільнення заявниці з посади прокурора після публікації нею відкритого листа, в якому вона критикувала органи прокуратури.

Ауріка Горяйнова, старший прокурор Одеської обласної прокуратури, 15 березня 2007 року опублікувала на новинному інтернет-сайті лист, адресований Генеральному прокурору України. У цьому листі вона висловлювала занепокоєння щодо корупції в органах прокуратури, зокрема, зазначала про тиск на прокурорів для вчинення незаконних дій в обмін на матеріальні вигоди або погрози звільнення у разі відмови. 3 квітня 2007 року її було звільнено з посади за поширення необґрунтованих, неправдивих та образливих заяв, а також за розголошення конфіденційної інформації, що дискредитувало її як прокурора.

Горяйнова оскаржила своє звільнення в національних судах, стверджуючи, що неодноразово намагалася висловити свої занепокоєння керівництву, але не отримала відповіді, тому була змушена звернутися до ЗМІ. Однак у квітні 2010 року суди підтримали її звільнення.

ЄСПЛ встановив, що звільнення Горяйнової порушило її право на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Суд зазначив, що у своєму листі заявниця порушила важливе питання суспільного інтересу — корупцію в органах прокуратури. Національні суди не розглянули належним чином баланс між обов'язком лояльності працівника до роботодавця та суспільним інтересом бути поінформованим про можливі протиправні дії та корупцію в системі прокуратури.

12. Свобода мирних зібрань та об'єднання (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Свобода зібрань та об'єднання (ст. 11 ЄКПЛ):
Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Рішення ЄКПЛ у справі "Луценко проти України":

20 квітня 2013 року заявник брав участь в акції протесту проти будівництва у громадському парку в м. Київ. Приблизно через годину після початку акції протесту до нього підійшов працівник міліції і наказав сісти до службового автомобіля, як стверджувалося, нічого не пояснивши. Після того, як заявник відмовився підкоритися, на нього одягнули кайданки та доставили до місцевого відділу міліції.

У цій справі не оскаржується, що як присутність заявника на будівельному майданчику, так і його затримання працівником міліції були безпосередньо пов’язані з його участю в акції протесту проти будівельних робіт у парку (див. для порівняння рішення у справі «Чернега та інші проти України» (Chernega and Others v. Ukraine), заява № 74768/10, пункти 224 – 228, від 18 червня 2019 року).

Національні суди визнали заявника винним у вчиненні непокори законним вимогам працівника міліції, не проаналізувавши, чи дійсно працівник міліції висунув йому якусь вимогу до того, як із застосуванням сили посадив до автомобіля, і, якщо так, якою була ця вимога та чи можна було вважати її законною. Для Суду це є достатнім свідченням порушення права заявника на свободу зібрань за статтею 11 Конвенції.

13. Право на ефективний засіб захисту прав і свобод, гарантованих Конвенцією (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Право на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 ЄКПЛ):
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Рішення ЄКПЛ у справі "Арістархов проти України":

Справа «Арістархов та інші проти України» (заява № 22948/20 та 9 інших заяв) розглядалася Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) і стосувалася неналежних умов тримання під вартою заявників у різних установах Державної кримінально-виконавчої служби України, а також відсутності ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

Заявники перебували під вартою в різних пенітенціарних установах України. Вони скаржилися на неналежні умови тримання, зокрема на переповненість камер, погані санітарні умови, недостатнє харчування та медичне обслуговування. Крім того, заявники зазначали, що в національному законодавстві відсутні ефективні засоби юридичного захисту для оскарження таких умов утримання. Один із заявників також скаржився на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього та відсутність ефективного засобу юридичного захисту в цьому контексті.

ЄСПЛ нагадав, що серйозний брак простору у в'язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення статті 3 Конвенції як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками. Посилаючись на свою попередню практику, Суд дійшов висновку, що умови тримання заявників під вартою були неналежними, а також що вони не мали ефективного засобу юридичного захисту для оскарження цих умов, що є порушенням статей 3 та 13 Конвенції. Щодо скарги одного із заявників на надмірну тривалість кримінального провадження, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

14. Поняття дискримінації та його розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній справі).

Заборона дискримінації (ст. 14 ЄКПЛ):
Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Рішення ЄКПЛ у справі "Івашків проти України":

Справа «Івашків проти України» (заява № 59670/14) розглядалася Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) і стосувалася неефективного розслідування випадків домашнього насильства та дискримінаційного ставлення до заявниці з боку національних судів.

У період з 2007 по 2013 роки колишній чоловік заявниці п’ять разів наносив їй тілесні ушкодження, які були задокументовані та кваліфіковані як легкі у відповідних актах судово-медичних досліджень. Працівники міліції та прокуратура неодноразово відмовляли у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Два з п’яти випадків розглянули національні суди.

11 травня 2011 року Шевченківський районний суд міста Львова порушив кримінальну справу за скаргою заявниці, у якій вона стверджувала, що протягом багатьох років її колишній чоловік вчиняв щодо неї протиправні дії, наприклад, наносив їй тілесні ушкодження, знущався над нею та висловлювався нецензурною лайкою, а її численні скарги до міліції були безрезультатними. 27 червня 2012 року суд визнав колишнього чоловіка заявниці винним у нанесенні їй легких тілесних ушкоджень та обрав йому покарання у виді громадських робіт, проте згідно із Законом України «Про амністію в 2011 році» звільнив його від відбування покарання.

Після ухвалення вироку у кримінальній справі заявниця подала цивільний позов проти колишнього чоловіка про відшкодування моральної шкоди. 8 серпня 2013 року районний суд присудив заявниці 5 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди. 17 грудня 2013 року апеляційний суд зменшив цю суму до 2 000 гривень, зазначивши, що заявниця частково спровокувала конфлікт.

ЄСПЛ встановив, що українські органи влади не виконали свого позитивного обов'язку щодо проведення ефективного розслідування тверджень про жорстоке поводження із заявницею, що є порушенням статті 3 Конвенції (заборона катування). Суд також зазначив, що апеляційний суд, зменшуючи суму компенсації, фактично звинуватив заявницю у тому, що вона була побита своїм чоловіком, що відображає дискримінаційне ставлення до неї як до жінки і вказує на упередження, які існують у судовій системі. Це було визнано порушенням статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 3.

15. Захист прав власності Європейським судом з прав людини (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 ЄКПЛ):
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішення ЄКПЛ у справі "Надточій проти України":

04 червня 2008 року Сумська міська рада (далі – Рада) в межах процесу приватизації безкоштовно надала заявниці земельну ділянку для будівництва житлового будинку. Вона планувала розпочати будівельні роботи протягом двох років, але не зробила цього, а натомість використовувала земельну ділянку переважно для городництва.

25 липня 2012 року рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми, яке зрештою 18 січня 2013 року залишив без змін Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, було задоволено другий позов прокурора: визнано недійсним рішення Ради від 04 червня 2008 року та право власності заявниці на земельну ділянку, а земельну ділянку повернуто у власність територіальної громади. Зокрема, суди встановили, що під час ухвалення рішення про передачу земельної ділянки заявниці Рада не розробила детальний план території та конкретні межі забудови, тим самим не забезпечивши інтереси громади.

Отже, Суд визнає, що позбавлення заявниці земельної ділянки, яку вона добросовісно отримала і використовувала протягом близько чотирьох років, без надання жодної компенсації чи іншого виду належного відшкодування поклав на неї непропорційний тягар, і у зв’язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції

16. Принцип NON BIS IN IDEM (заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння) (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Право не бути притягненим до суду або покараним двічі (ст. 4 Протоколу № 7 ЄКПЛ):
Нікого неможе бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави. 45 2. Положення попереднього пункту не перешкоджають повторному розгляду справи згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи. 3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Рішення ЄКПЛ у справі "Тарасов проти України":

Близько 5 год ранку 26 січня 2002 року заявник брав участь у бійці в місцевому барі, внаслідок якої працівники бару зазнали тілесних ушкоджень, а майну бару було завдано шкоди. Для врегулювання ситуації на місце події прибула міліція. Працівники міліції доправили заявника та його товариша, І., до відділу міліції. Заявника було затримано за вчинення адміністративного правопорушення «дрібне хуліганство», передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

28 січня 2002 року Нахімовський районний суд м. Севастополя (далі – районний суд) визнав заявника винним у вчиненні зазначеного правопорушення та наклав на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на п’ять діб.

29 січня 2002 року слідчий Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі порушив кримінальну справу щодо заявника та І. за порушення громадського порядку у барі 26 січня 2002 року. На певному етапі слідства до справи щодо заявника було долучено додаткове обвинувачення, що стосувалося, ймовірно, заподіяння ним тілесних ушкоджень своїй дружині за окремим епізодом.

14 жовтня 2003 року районний суд постановив вирок у кримінальній справі. Також він вирішив спір за цивільним позовом потерпілих в рамках кримінального провадження. Районний суд визнав заявника винним у вчиненні двох злочинів: злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України («Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження») та злочину, передбаченого частиною 4 статті 296 Кримінального кодексу України («Хуліганство» з обтяжуючими обставинами).

Заявник скаржився, що його двічі притягнули до юридичної відповідальності за одні і ті самі діяння. Отже, Суд постановив, що було порушення статті 4 Протоколу № 7.

17. Право на оскарження в кримінальних провадженнях. Відшкодування в разі незаконного засудження (навести приклад рішення ЄСПЛ у конкретній
справі).

Право на оскарження у кримінальних справах (ст. 2 Протоколу № 7 ЄКПЛ):
Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом. 2. Із цього права можуть робитися винятки для незначних правопорушень, як це передбачено законом, або в разі коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку.

Відшкодування в разі незаконного засудження (ст. 3 Протоколу № 7 ЄКПЛ):
Якщо остаточним рішенням особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення і якщо винесений їй вирок було потім скасовано або її було помилувано на підставі нового чи нововиявленого факту, який беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно із закономабо практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини цієї особи.

Рішення ЄКПЛ у справі "Ігор Луценко проти України":

У справі «Ігор Луценко проти України» Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядав два окремі епізоди, пов'язані з участю заявника в акціях протесту та його затриманням правоохоронними органами.

Перший епізод (20 квітня 2013 року)
20 квітня 2013 року Ігор Луценко брав участь у мирній акції протесту в Києві. Під час заходу працівники міліції затримали його, застосувавши фізичну силу, і доставили до відділку міліції. Того ж дня його визнали винним у злісній непокорі законним вимогам працівників міліції та оштрафували на 255 гривень. Луценко оскаржив це рішення, але апеляційний суд залишив його без змін.

ЄСПЛ встановив, що національні суди не проаналізували належним чином, чи були законними вимоги працівників міліції до заявника перед його затриманням. Це призвело до порушення права Луценка на свободу мирних зібрань, гарантованого статтею 11 Конвенції. Крім того, суди не розглянули клопотання заявника про допит свідків, що порушило його право на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції.

Другий епізод (16 серпня 2013 року)
16 серпня 2013 року Луценко, посилаючись на свій статус журналіста та помічника депутата, увійшов до приміщення Київської міської ради. Разом з іншими особами він залишився у порожній сесійній залі, звідки їх вивели працівники міліції. Того ж дня Шевченківський районний суд Києва визнав його винним у злісній непокорі законним вимогам працівників міліції та призначив п'ять діб адміністративного арешту. Луценко подав апеляційну скаргу лише після відбуття покарання, але апеляційний суд залишив рішення без змін.

ЄСПЛ зазначив, що апеляційний розгляд скарги заявника відбувся після повного відбуття ним покарання, що позбавило його ефективного права на оскарження, гарантованого статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції.

18. Право на освіту. Право на вільні вибори (привести приклад рішення ЄСПЛ в конкретній справі).

Право на освіту (ст. 2 Першого протоколу ЄКПЛ):
Нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань.

Рішення ЄКПЛ у справі Ангелікі Папакоста та інші проти Греції":

Група дітей ромського походження скаржилася на дискримінацію в доступі до освіти. Уряд Греції створив окремі школи для ромських дітей, стверджуючи, що це необхідно для їхньої інтеграції.

Суд постановив, що такі дії є порушенням статті 2 Першого протоколу до Конвенції у поєднанні зі статтею 14 Конвенції (заборона дискримінації). ЄСПЛ підкреслив, що поділ дітей за етнічною ознакою без об’єктивного виправдання є дискримінацією та порушує право на освіту.

19. Порядок, умови та строки звернення до Європейського суду з прав людини. Критерії прийнятності скарги Європейським судом з прав людини та процедура її розгляду.

Звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) регулюється Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Регламентом ЄСПЛ. Ці нормативні акти визначають порядок подання скарги, строки її подання, критерії прийнятності та процедуру розгляду справи.

Заявником може бути будь-яка фізична або юридична особа, група осіб чи громадська організація, які вважають, що їхні права, гарантовані Конвенцією, були порушені.
Основні умови звернення:

Скарга має стосуватися порушення прав, гарантованих Конвенцією або її протоколами.
Заявник має вичерпати всі національні засоби правового захисту. Перед зверненням до ЄСПЛ необхідно пройти всі судові інстанції, включно з Верховним Судом або Конституційним Судом (якщо це необхідно).
Дотримання строку подання заяви. Скарга повинна бути подана не пізніше ніж через 4 місяці після ухвалення остаточного рішення національним судом.
Скаргу має подати особа, яка безпосередньо постраждала від порушення. ЄСПЛ не розглядає заяви від третіх осіб, якщо вони не є представниками потерпілого.

Заява подається у письмовій формі на офіційній мові ЄСПЛ (англійській або французькій) або мовою країни-відповідача, і надсилається поштою до Суду.

Відповідно до статті 35 Конвенції, ЄСПЛ відхиляє заяви, якщо вони не відповідають таким критеріям:

Скарга не повинна бути анонімною. Заявник має вказати свої особисті дані та підписати скаргу.
Заявник має зазнати значної шкоди. Якщо порушення прав є мінімальним і не завдало істотних наслідків, скарга може бути відхилена.
Скарга не повинна бути явно необґрунтованою. Якщо Суд вважає, що заявник не надав достатніх доказів порушення його прав, скарга буде відхилена.
Заява не може бути зловживанням правом на звернення до ЄСПЛ. Це стосується свідомо неправдивих або маніпулятивних скарг.
Скарга не може бути аналогічною тій, що вже була розглянута Судом або іншими міжнародними інстанціями.

Якщо скарга не відповідає хоча б одному з цих критеріїв, вона визнається неприйнятною, і заявник не має права на оскарження цього рішення.

Процедура розгляду скарги

Попередня перевірка прийнятності
Секретаріат Суду перевіряє, чи дотримані всі формальні вимоги. Якщо скарга не відповідає критеріям прийнятності, її відхиляють без розгляду по суті.
Комунікація справи уряду держави-відповідача
Якщо скарга відповідає критеріям прийнятності, Суд направляє її уряду країни-відповідача для надання пояснень.
Обмін аргументами між сторонами
Суд отримує заперечення уряду та відповіді заявника, після чого оцінює обґрунтованість скарги.
Можливість дружнього врегулювання
ЄСПЛ може запропонувати сторонам укласти мирову угоду. Якщо врегулювання досягнуто, справа закривається.
Розгляд справи по суті та ухвалення рішення
Суд вивчає всі докази та виносить рішення. Якщо Суд визнає порушення Конвенції, він може присудити заявнику грошову компенсацію.
Контроль за виконанням рішення
Комітет міністрів Ради Європи контролює виконання рішень ЄСПЛ державою-відповідачем.

20. Індивідуальні та колективні заходи при встановленні порушення державою прав особи.

При встановленні порушення державою прав людини, гарантованих Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) може вимагати від держави-відповідача вжиття індивідуальних і колективних заходів. Ці заходи спрямовані на відновлення прав конкретного заявника та запобігання подібним порушенням у майбутньому. Виконання рішень ЄСПЛ контролюється Комітетом міністрів Ради Європи відповідно до статті 46 Конвенції.

Індивідуальні заходи мають на меті відновлення прав конкретної особи, яка подала скаргу до ЄСПЛ.
Виплата компенсації (справедливої сатисфакції)

Держава має виплатити заявникові грошову компенсацію за матеріальну або моральну шкоду, заподіяну порушенням його прав.
Визначається Судом відповідно до статті 41 Конвенції.

Повторний розгляд справи на національному рівні

Держава повинна забезпечити перегляд справи, якщо це можливо за її національним законодавством.
Це може бути скасування незаконного рішення, перегляд вироку чи поновлення судового процесу.

Зміна індивідуального правового статусу заявника - включає реабілітацію незаконно засуджених осіб, повернення незаконно вилученого майна, відновлення порушених прав на свободу пересування чи проживання.
Припинення порушення та усунення його наслідків - держава повинна забезпечити виконання рішення національними органами, наприклад, звільнення незаконно утримуваної особи, надання права на свободу зібрань або відновлення громадянських прав.

Колективні заходи:
Колективні заходи спрямовані на усунення системних проблем у державі, що можуть призводити до подібних порушень у майбутньому.

зміни до законодавства – внесення змін до нормативно-правових актів для усунення недоліків, які спричиняють порушення прав людини;
зміни у судовій та адміністративній практиці – приведення рішень судів, правоохоронних та державних органів у відповідність до міжнародних стандартів;
реформа державних інституцій – удосконалення роботи правоохоронних органів, судової системи, пенітенціарної служби для забезпечення дотримання прав людини;
навчання та підвищення кваліфікації державних службовців – проведення тренінгів і курсів для суддів, прокурорів, поліцейських та інших посадових осіб щодо застосування норм міжнародного права у сфері прав людини;
контроль за виконанням заходів – держава повинна звітувати про виконання рішень перед міжнародними органами, які здійснюють нагляд за дотриманням прав людини;

Вжиття індивідуальних та колективних заходів є обов’язковим для держави, яка порушила права людини. Це не лише гарантує відновлення справедливості для конкретного заявника, а й запобігає подібним порушенням у майбутньому.

21. Процедура дружнього врегулювання у справі, яка перебуває в провадженні Європейського суду з прав людини.

Дружнє врегулювання є альтернативним способом завершення розгляду справи в Європейському суді з прав людини, передбаченим статтею 39 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ця процедура дозволяє сторонам – заявнику та державі-відповідачу – дійти згоди щодо компенсації та заходів для усунення порушення, що може сприяти швидкому та ефективному відновленню прав заявника.

Умови дружнього врегулювання:

Згода сторін – процедура можлива лише за умови добровільної згоди заявника та держави.
Сумісність з Конвенцією – умови врегулювання не можуть суперечити принципам Конвенції та загальним засадам прав людини.
Контроль ЄСПЛ – Суд перевіряє, чи є угода обґрунтованою, справедливою та виконуваною.

Етапи процедури:

Пропозиція дружнього врегулювання — ініціатором може бути як заявник, так і уряд держави-відповідача.. Суд також може запропонувати сторонам розглянути можливість такого врегулювання.
Переговори між сторонами — ведуться за підтримки Секретаріату ЄСПЛ, який може виступати посередником. Узгоджуються умови, зокрема сума компенсації та інші зобов’язання держави.
Оформлення угоди — досягнута домовленість фіксується у письмовому вигляді. Держава бере на себе зобов’язання щодо компенсації та можливих колективних заходів для запобігання аналогічним порушенням у майбутньому.
Затвердження угоди Судом — суд перевіряє, чи відповідає угода Конвенції. Якщо Суд схвалює угоду, він ухвалює рішення про вилучення справи з реєстру.
Контроль за виконанням — виконання угоди контролюється Комітетом міністрів Ради Європи. Держава зобов’язана виконати взяті на себе зобов’язання у встановлені строки.

Наслідки дружнього врегулювання:

Справа закривається без подальшого розгляду, якщо угода виконується.
Держава уникає ризику негативного рішення ЄСПЛ та можливих більших компенсацій.
Заявник отримує компенсацію швидше, ніж у разі повного судового розгляду.
Суд економить ресурси, зосереджуючись на інших справах.

Дружнє врегулювання є ефективним механізмом, який дозволяє сторонам знайти взаємоприйнятне рішення, що відповідає стандартам Конвенції, без тривалого судового розгляду.

22. Рішення Європейського суду з прав людини та порядок їх виконання Україною.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання державами, які ратифікували Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 46 Конвенції, Україна зобов’язана виконувати остаточні рішення Суду та забезпечувати їх реалізацію на національному рівні. Контроль за виконанням рішень здійснює Комітет міністрів Ради Європи.

Виконання рішення починається з його перекладу державною мовою та офіційного оприлюднення. Це необхідно для забезпечення доступу до тексту рішення органам державної влади та громадськості. Держава також повинна виплатити заявникові компенсацію, якщо така була призначена Судом, що здійснюється коштом Державного бюджету України під контролем Міністерства юстиції.

Крім виплати компенсації, Україна повинна вжити індивідуальних заходів для відновлення порушених прав конкретного заявника. Це може включати перегляд судових рішень, поновлення на роботі, реабілітацію незаконно засуджених осіб або повернення майна.
Колективні заходи спрямовані на усунення системних проблем, які призводять до порушень прав людини. Україна має змінювати законодавство, вносити корективи в судову практику, реформувати державні інституції та впроваджувати навчальні програми для суддів, правоохоронців і посадовців.

Контроль за виконанням рішень ЄСПЛ здійснює Комітет міністрів Ради Європи. Україна повинна звітувати про вжиті заходи та підтвердити їх ефективність. Невиконання рішень може призвести до міжнародного тиску, санкцій або фінансових обмежень з боку Ради Європи.

Переглянути джерела

Повернутися на головну

Допоможіть покращити проєкт

Якщо ви помітили помилку, повідомте нам через форму нижче. Разом ми зробимо цей проєкт кращим!

Микита Чубенко, організатор проєкту