Якщо цей проєкт допомагає вам у підготовці до іспиту і ви бажаєте підтримати його розвиток, ви можете зробити внесок на будь-яку суму.

Кваліфікаційний іспит адвоката
→
Розділ XIV

Бюджетне, податкове та митне законодавство.

Ласкаво просимо до чотирнадцятого розділу, присвяченого бюджетному, податковому та митному законодавству. Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік.

1. Бюджетна система України, бюджетний устрій, бюджетний процес і його учасники. Бюджетні призначення.

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (п. 5 ч. 1 ст. 2 БК України).

Бюджетна система України складається з (ст. 5 БК України):

державного бюджету;
місцевих бюджетів:
бюджету Автономної Республіки Крим;
обласних бюджетів;
районних бюджетів;
бюджетів місцевого самоврядування.

Бюджетний процес — процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства (п. 10 ч. 1 ст. 2 БК України).

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов’язками з управління бюджетними коштами) (ч. 3 ст. 19 БК України).

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету відповідно до ст. 23 БК здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному БК України (ч. ч. 1, 2 ст. 23 БК України).

2. Бюджетна класифікація. Класифікація доходів бюджету. Правове регулювання доходів бюджетів усіх рівнів. Класифікація видатків та кредитування бюджету.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів (п. 3 ч. 1 ст. 1 БК України).

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами (ч. 1 ст. 9 БК України):

податкові надходження;
неподаткові надходження;
доходи від операцій з капіталом;
трансферти.

Правове регулювання доходів бюджетів усіх рівнів: КУ, БК та декларація, ЗУ «Про Держбюджет» рішення МДА, ОМС, інші НПА.

Класифікація видатків та кредитування бюджету:

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за (ч. 1 ст. 10 БК України):

бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);
ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);
функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

3. Система оподаткування в Україні.

Податкова система - сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому ПК України порядку.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Види податків та зборів:

загальнодержавні податки (податок на прибуток підприємств, ПДФО, ПДВ, акцизний, екологічний, рентна плата, мито);
загальнодержавні збори (військовий збір);
місцеві податки (податок на майно, єдиний податок);
місцеві збори (плата за паркування ТЗ, туристичний збір)

4. Основні засади податкового законодавства України. Податковий кодекс України, його зміст і значення.

Засади податкового законодавства України – основний стандарт регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, до яких відноситься, зокрема:

загальність оподаткування — кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;
економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Податковий кодекс України, його зміст і значення:

Регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Бюджетний кодекс України складається з 18 глав:

загальні положення;
бюджетна система та її принципи;
фінансування бюджету та державний (місцевий борг);
бюджетний процес та його учасники;
доходи, видатки, кредитування державного бюджету України;
складання бюджетної декларації та проекту державного бюджету України;
розгляд та затвердження державного бюджету України;
виконання державного бюджету України;
внесення змін до закону про державний бюджет України;
бухгалтерський облік та звітність про виконання державного бюджету України;
надходження та витрати місцевих бюджетів;
складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів;
загальні положення міжбюджетних відносин;
розмежування видатків між бюджетами;
міжбюджетні трансферти;
контроль за дотриманням бюджетного законодавства;
відповідальність та заходи впливу за вчинені порушення бюджетного законодавства.

5. Податок на прибуток підприємств. Надання професійної правничої (правової) допомоги при веденні таких справ.

Податок на прибуток підприємств — прямий загальнодержавний податок, що справляється з прибутків, отриманих підприємствами.

Платники податку, зокрема:

суб’єкти господарювання — юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність як на території України, так і за її межами;
управитель фонду операцій з нерухомістю;
ФОПи у тому числі такі, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України.
юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України;

Об’єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства.
Базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.

6. Податок на додану вартість, акцизний податок та інші непрямі податки. Професійна правнича (правова) допомога суб'єктам оподаткування при веденні таких справ.

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, що встановлюються як надбавка до цін на товари або тарифи на послуги і не залежать від доходів платників податків.

Податок на додану вартість — входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).
Об’єкт оподаткування:

постачання послуг та товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України
постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом;
ввезення товарів на митну територію України;
вивезення товарів з митної території України;

Платники:

будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку на додану вартість;
будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку на додану вартість
будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України.

Ставка: 20% (є випадки коли 0%, 7%);
Звітний період: місяць, квартал.

Акцизний податок – непрямий податок на споживання підакцизних товарів (спирт, тютюн, електрична енергія, скраплений газ, нафтопродукти, легкові авто).
Об’єкт оподаткування: реалізація підакцизних товарів (продукції)
Платники, зокрема:

виробники та імпортери підакцизних товарів;
особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари;

Строки сплати:

для виробників підакцизних товарів на митній території України — протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації за місяць;
для алкогольних напоїв, при виробництві яких використовується спирт етиловий неденатурований, — при придбанні марок акцизного податку;

Мито – різновид митних платежів, який нараховують та сплачують за товари та інші предмети, які переміщують через митний кордон.
Види:

ввізне мито;
вивізне мито;
сезонне мито;
спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне;
додатковий імпортний збір.

7. Податок на доходи фізичних осіб. Неоподаткований мінімум доходів громадян. Надання професійної правничої ( правової) допомоги громадянам - платникам податків.

Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок, що справляється з доходів фізичних осіб, який стягується з:

резидента, який отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
нерезидента, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
податкового агента;

Об’єкт оподаткування: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Ставки ПДФО:

основна: 18% + 1,5% (військовий збір) – зарплата, винагорода за договорами;
9 % - дивіденди нерезидентам.
5% - продаж другого авто або нерухомості за рік, спадщина, подарунки;
0% - спадщина від близьких родичів, подарунки дружини, чоловіка, продаж першого авто або нерухомості за рік).

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян: грошова сума в розмірі 17 гривень, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги (50% прожиткового мінімуму).

8. Транспортний податок. Професійна правнича (правова) допомога при виникненні спору.

Платники: ФО, ЮО, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі.

Об’єкт оподаткування: Легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше 5р та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

База оподаткування: легковий автомобіль

Ставка податку: 25000 грн

Строки сплати:

ФО протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
ЮО — авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

9. Правове регулювання місцевих податків та зборів. Професійна правнича (правова) допомога в цих питаннях.

До місцевих податків належать (ст. 10 ПКУ):

податок на майно – складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю;
єдиний податок — податок, що сплачують суб’єкти господарської діяльності на спрощеній системі оподаткування.

До місцевих зборів належать:

збір за місця для паркування ТЗ — плата за провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках;
туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених ПК України, забороняється.

10. Державне мито та судовий збір, їх нормативно-правове регулювання.

Державне мито – плата ФО та ЮО за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами (ст. 1 Декрету КМУ «Про державне мито»).

Об’єкти справляння держмита, зокрема (ст. 2 Декрету КМУ «Про державне мито»):

за вчинення нотаріальних дій;
за державну реєстрацію актів цивільного стану, повторну видачу свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану;
за видачу дозволів на право полювання та рибальства;
за операції з емісії цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;
за реєстрацію деривативів;
за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності.

Судовий збір — справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом (ст. 1 ЗУ «Про судовий збір»).
Об’єкти справляння судового збору, зокрема (ст. 3 ЗУ «Про судовий збір):

за подання до суду позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги на рішення, ухвалу;
заяви про забезпечення позову, доказів;
заяви у справах окремого провадження;
заяви про перегляд заочного рішення.

11. Оподаткування адвокатської діяльності. Нормативно-правове регулювання та вдосконалення законодавства України з цього питання.

Для здійснення індивідуальної адвокатської практики (незалежної професійної діяльності) адвокату необхідно стати на облік у податковому органі за місцем свого постійного проживання та отримати довідку про взяття на облік.

Оподатковуваним доходом адвоката вважатиметься сукупний чистий дохід, тобто. різниця між доходом та документально підтвердженими витратами, необхідними для здійснення адвокатської діяльності.

Доходи адвоката оподатковуються за ставкою 23%, з яких: 18% – податок на доходи фізичних осіб та 5% – військовий збір. Звітним періодом є календарний рік.

ЄСВ для адвокатів, які займаються незалежною професійною діяльністю, встановлюється у розмірі 22% бази нарахування.

Оподаткування АО/АБ:

при виборі загальної системи оподаткування необхідно сплачувати податок на прибуток підприємств.
при виборі спрощеної системи оподаткування: єдиний податок, розмір якого встановлюється залежно від обраної групи платників Єдиного податку.

12. Відповідальність за порушення податкового законодавства. Ведення адвокатом таких справ.

Загальні положення (ст. 109 ПК України), зокрема:
Податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб’єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Суб’єкти, які притягаються до відповідальності за вчинення податкових правопорушень (ст. 110 ПК України): ФО, законні представники ФО, ЮО, контролюючи органи (у випадку заподіяння шкоди шкоди особі, стосовно якої було вчинено податкове правопорушення).

Відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (ст. 111 ПК України):

фінансова – штраф та/або пеня, підстава застосування санкцій – податкове повідомлення-рішення;
адміністративна – зокрема, порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків (ст. 163-1 КУпАП), Порушення порядку утримання та перерахування ПДФО і подання відомостей про виплачені доходи (ст. 163-4 КУпАП);
кримінальна, зокрема, ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 212 КК України), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України).

13. Оскарження рішень державних органів, які уповноважені застосовувати заходи відповідальності за порушення податкового законодавства. Надання адвокатом професійної правничої (правової) допомоги в таких категоріях справ.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовий порядок вирішення спору) або судовому порядку.

Оскарження в адміністративному порядку – здійснюється до 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. У випадку пропуску строку оскарження, платник податку може подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У разі прийняття контролюючим органом вищого рівня рішення про відмову платнику податків у поновленні пропущеного строку подані платником податків скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення. Строк розгляду – 20 р.д., може бути продовжене до 60 р.д. (за умови надіслання скаржнику відповідного повідомлення, якщо таке повідомлення не було надіслано — скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків (п. 56.3, 56.7, 56.8 ПКУ).

Судовий порядок (ст. 56.18 ПКУ):
З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (1095 днів), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення — рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

14. Законодавство України з питань державної митної справи та особливості його застосування. Митний кодекс України. Запобігання та протидія контрабанді. Професійна правнича (правова) допомога адвоката у справах про контрабанду.

Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного Кодексу, інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВР України.

Особливості застосування законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи (ст. 3 МК України): застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України, а у випадку, якщо можливе виконання митних формальностей без подання митної декларації, застосовуються норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день виконання таких формальностей.

Запобігання та протидія контрабанді:

Контрольовані поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (ст. 456 МК України): відповідно до законів України митні органи з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь у цьому, разом з іншими державними органами, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, можуть використовувати метод контрольованої поставки зазначених засобів, речовин і прекурсорів.

Переміщення товарів під негласним контролем (ст. 457 МК України): зметою виявлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до вчинення контрабанди, а також з метою вилучення товарів, щодо яких є підозра в незаконному переміщенні через митний кордон України, переміщення таких товарів може здійснюватися під негласним контролем та оперативним наглядом правоохоронних органів.

15. Порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення. Оскарження постанов про порушення митних правил. Професійна правнича (правова) допомога адвоката у таких справах.

Попереднє повідомлення митних органів про намір ввезти товари на митну територію України (ст. 194 МК України): у разі ввезення товарів на митну територію України декларант або уповноважена ним особа попередньо повідомляють митний орган, шляхом надання митному органу, в зоні діяльності якого товари будуть пред’явлені для митного оформлення, попередньої митної декларації.

Переміщення товарів через митний кордон України здійснюється у пунктах пропуску через державний кордон України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку (ст. 195 МК України).

Заборона щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України (ст. 196 МК України):
Не можуть бути пропущені через митний кордон України:

товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або відповідно до закону чи міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
товари (крім товарів для власного споживання, що ввозяться громадянами в обсязі та порядку, встановлених статтями 376 і 378 цього Кодексу), на пропуск яких відповідно до закону потрібні документи державних органів, установ та організацій, уповноважених на їх видачу, - в разі відсутності таких документів;
товари, що переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог цього Кодексу та інших законів України.

Обмеження щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України (ст. 197 МК України): у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України.
Подання документів та відомостей митним органам у пунктах пропуску через державний кордон України (ст. 198 МК України):
Митному органу в пункті пропуску через державний кордон України згідно із статтею 335 цього Кодексу подаються документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про пропуск їх через митний кордон України.

Доставка товарів та документів у місце, визначене митним органом (ст. 200 МК України): після надання митним органом дозволу на пропуск товарів через митний кордон України власник товарів або уповноважена ним особа зобов’язані доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану у визначене митним органом місце і забезпечити перебування їх у цьому місці до прибуття посадових осіб митного органу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У місці доставки товари і транспортні засоби пред’являються, а документи на них передаються митному органу у мінімально можливий строк після їх прибуття, а в разі прибуття поза робочим часом, встановленим для митного органу (ч. 4 ст. 200 МК України).

Оскарження постанов про порушення митних правил:

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил (ст. 529 МК України): постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до Державної митної служби України, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або митним органом, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил (ст. 530 МК України): законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, а постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, — судом у зв’язку з поданням адміністративного позову або в порядку контролю.

16. Поняття захисника згідно з нормами Митного кодексу. Мета і порядок адміністративного затримання у випадках порушення митних правил. Професійна правнича (правова) допомога адвоката у таких випадках.

Захисник у справі про порушення митних правил (ст. 500 МК України): захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, а у разі необхідності - свідка та надавати їм необхідну юридичну допомогу.

Як захисники допускаються адвокати та інші фахівці у галузі права, які згідно із законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Захисниками можуть бути також близькі родичі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, свідка, їх опікуни або піклувальники.

Мета і порядок адміністративного затримання у випадках порушення митних правил (ст. 507 МК України):

З метою припинення порушення митних правил, встановлення особи, яка вчинила порушення митних правил, а також для складення протоколу про порушення митних правил, якщо його неможливо скласти на місці вчинення правопорушення, допускається адміністративне затримання особи, яка вчинила таке порушення, на строк до трьох годин.

Адміністративне затримання здійснюється посадовою особою митного органу за вмотивованим письмовим рішенням керівника цього органу або його заступника, а в разі їх відсутності (в нічний час, у вихідні та святкові дні тощо) - старшого чергової зміни.

Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення особи до службового приміщення митного органу або до іншого приміщення, де проведення необхідних дій з метою, визначеною в частині першій цієї статті, є можливим.
Про адміністративне затримання складається протокол, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. У протоколі обов’язково зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого, час і підстави затримання, робиться відмітка про застосування фізичної сили або спеціальних засобів, якщо таке мало місце.

Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманою особою. У разі відмови затриманої особи від підписання протоколу в протоколі робиться запис про це. Копія протоколу вручається затриманій особі.

Митний орган, який здійснив тимчасове затримання особи, невідкладно повідомляє про це її родичів, а якщо затриманий громадянин-нерезидент не має родичів на території України - дипломатичне представництво або консульську установу відповідної іноземної держави.

17. Відповідальність за порушення митного законодавства. Види стягнень за порушення митних правил. Компроміс у справі про порушення митних правил. Професійна правнича (правова) допомога адвоката у таких справах.

Порушення митних правил (ст. 458 МК України): порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення митних правил (ст. 459 МК України): адміністративна відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом. Суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.

Види стягнень за порушення митних правил:

За порушення митних правил можуть бути накладені такі адміністративні стягнення (ст. 461 МК України):

попередження;
штраф;
конфіскація товарів, транспортних засобів комерційного призначення — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю (крім транспортних засобів комерційного призначення, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України за визначеними маршрутами та рейсами, що здійснюються відповідно до розкладу руху на підставі міжнародних договорів, укладених відповідно до закону), а також транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза місцем розташування митного органу.

Компроміс у справі про порушення митних правил:

за відсутності в діях особи, яка вчинила порушення митних правил, ознак кримінального правопорушення провадження у справі про це правопорушення може бути припинено шляхом компромісу. Компроміс полягає в укладенні мирової угоди між зазначеною особою та митним органом, посадова особа якого здійснює провадження у справі. За умовами мирової угоди особа, яка вчинила порушення митних правил, у визначений у мировій угоді строк, який не може перевищувати 30 днів, зобов’язана:

внести до державного бюджету кошти в розмірі, що дорівнює сумі штрафу, передбаченого санкцією відповідної статті цього Кодексу, а у разі якщо санкцією статті встановлено нижню та верхню межу розміру штрафу, особа, яка вчинила порушення митних правил, зобов’язана внести до державного бюджету кошти в розмірі, що дорівнює нижній межі розміру штрафу, передбаченого санкцією відповідної статті, та у разі якщо санкцією відповідної статті цього Кодексу передбачена конфіскація товарів, транспортних засобів - безпосередніх предметів порушення митних правил, помістити такі товари, транспортні засоби у митний режим:
відмови на користь держави, або знищення або руйнування - у тому числі якщо за висновком митного органу зазначені товари, транспортні засоби не можуть бути поміщені у митний режим відмови на користь держави або випущені у вільний обіг, або імпорту або експорту - з обов’язковим дотриманням заходів тарифного та нетарифного регулювання, в тому числі сплатою належних митних платежів. При цьому до розміру коштів, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, застосовується коефіцієнт 1,3.

Особа, яка вчинила порушення митних правил, звертається до керівника митного органу із заявою довільної форми з проханням про припинення справи про це порушення митних правил шляхом компромісу. Факт подання такої заяви фіксується у порядку, визначеному частинами третьою і четвертою статті 264 цього Кодексу. У разі відсутності законних підстав для припинення справи про порушення митних правил шляхом компромісу митний орган протягом одного робочого дня, наступного за днем подання заяви, надає заявнику вмотивовану відповідь про причини незастосування процедури компромісу (ч. 5 ст. 521 МК України).

Мирова угода укладається у письмовій формі. Право її підписання від імені митниць надається керівникам цих митниць або їх заступникам, а від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, - посадовим особам, уповноваженим на це відповідно до посадових інструкцій.

Мирова угода у справі про порушення митних правил оскарженню не підлягає (ч. 6 ст. 521 МК України).

У разі припинення провадження у справі про порушення митних правил шляхом компромісу особа, яка вчинила це правопорушення, вважається такою, що не була притягнута за нього до адміністративної відповідальності (ч. 7 ст. 521 МК України).

18. Правове регулювання бухгалтерського обліку в Україні.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV
Цей закон є базовим нормативно-правовим актом, що встановлює загальні принципи, вимоги та стандарти ведення бухгалтерського обліку.
Основні положення Закону №996:

Стаття 4 – визначає принципи бухгалтерського обліку, серед яких обачність, автономність, безперервність діяльності, єдиний грошовий вимірник тощо.
Стаття 6 – покладає відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на керівника підприємства.
Стаття 8 – передбачає, що підприємства самостійно розробляють облікову політику, яка визначає порядок ведення обліку, методи оцінки активів, застосування стандартів обліку.
Стаття 11 – регламентує складання фінансової звітності, яка є обов’язковою і має подаватися відповідно до Національних стандартів бухгалтерського обліку (НП(С)БО) або Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ).
Стаття 12 – визначає суб’єктів, які повинні вести бухгалтерський облік (усі юридичні особи, крім фізичних осіб-підприємців, що застосовують спрощену систему оподаткування).

Податковий кодекс України - не регулює бухгалтерський облік безпосередньо, але встановлює правила обліку податків і зборів, які мають велике значення для ведення бухгалтерської звітності.
Ключові положення Податкового кодексу щодо бухгалтерського обліку:

Стаття 39 – встановлює правила трансфертного ціноутворення, що впливає на ведення бухгалтерського обліку у міжнародній діяльності.
Стаття 44 – визначає, що податковий облік ведеться на основі даних бухгалтерського обліку, тобто підприємство зобов’язане забезпечити достовірність даних для правильного розрахунку податків.
Стаття 134 – регулює порядок обчислення податку на прибуток підприємств, базуючись на бухгалтерському фінансовому результаті.
Стаття 177 – визначає правила ведення податкового обліку фізичних осіб-підприємців.

Бухгалтерський облік використовується для визначення податкових зобов’язань, зокрема податку на прибуток, ПДВ, військового збору тощо. ПКУ встановлює обов’язок платників податків зберігати первинні документи та підтверджувати здійснені господарські операції.

Цивільний кодекс України містить норми щодо фінансової відповідальності, зобов’язань і договірних відносин, які впливають на бухгалтерський облік.
Основні норми Цивільного кодексу, що впливають на облік:

Стаття 175 – визначає поняття юридичної особи та її правосуб’єктність у господарській діяльності.
Стаття 509 – закріплює поняття зобов’язання, яке є основою для фінансових розрахунків і відображення кредиторської та дебіторської заборгованості в бухгалтерському обліку.
Стаття 625 – регулює питання відповідальності за порушення грошових зобов’язань, зокрема пені та штрафи, які також відображаються в бухгалтерському обліку.
Стаття 1046 – регулює договори позики, що впливають на облік фінансових операцій підприємств.
Стаття 1074 – передбачає порядок ліквідації юридичної особи, що також пов’язане з бухгалтерським обліком ліквідаційного балансу.

Інші нормативно-правові акти:
Окрім зазначених кодексів, бухгалтерський облік регулюється також такими актами:

Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (НП(С)БО) – затверджуються Міністерством фінансів України та є обов’язковими для підприємств, які не використовують МСФЗ.
Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) – застосовуються великими компаніями та підприємствами, які мають зв’язки з міжнародними інвесторами.
Постанова Кабінету Міністрів України №419 від 28.02.2000 р. – регламентує порядок подання фінансової звітності.

19. Правове регулювання аудиторської діяльності. Загальні умови та підстави проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг. Випадки обов'язкового проведення аудиту. Використання аудиту в адвокатській діяльності.

Аудиторська діяльність в Україні регулюється рядом нормативно-правових актів, основним із яких є Закон України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" №2258-VIII від 21.12.2017 р..

Цей закон гармонізує українське законодавство з європейськими стандартами аудиту, зокрема Директивою 2006/43/ЄС та Регламентом 537/2014 Європейського Парламенту і Ради. Крім цього, аудиторська діяльність регулюється Цивільним кодексом, Господарським кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Аудит фінансової звітності — аудиторська послуга з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності юридичної особи або представництва іноземного суб’єкта господарювання, або іншого суб’єкта, який подає фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність групи, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам (п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність").

Загальні умови та підстави проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг:

Аудиторські послуги надаються на підставі договору про надання аудиторських послуг, укладеного між суб’єктом аудиторської діяльності та замовником.
У договорі про надання аудиторських послуг передбачаються предмет, обсяг аудиторських послуг, розмір та умови оплати, відповідальність сторін та інші умови відповідно до вимог законодавства та міжнародних стандартів аудиту. Договором про надання аудиторських послуг може бути передбачено можливість застосування суб’єктом аудиторської діяльності при наданні аудиторських послуг (крім послуг з обов’язкового аудиту або послуг з виконання інших обов’язкових завдань) стандартів аудиту Великої Британії або Сполучених Штатів Америки.

Замовник має право вільного вибору суб’єкта аудиторської діяльності із дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Посадові особи юридичної особи, фінансова звітність якої перевіряється, зобов’язані створити для суб’єкта аудиторської діяльності належні умови для якісного надання аудиторських послуг відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Посадові особи юридичної особи, фінансова звітність якої перевіряється, несуть відповідальність за повноту і достовірність документів та іншої інформації, що надаються аудитору для надання аудиторських послуг.

Звіти за результатами виконання завдань з обов’язкового аудиту фінансової звітності та інших обов’язкових завдань складаються відповідно до вимог закону, нормативно-правових актів з питань аудиторської діяльності, міжнародних стандартів аудиту та оформлюються у письмовій формі (паперовій або електронній) (ст. 7 ЗУ "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність").

Випадки обов'язкового проведення аудиту:

Обов’язковий аудит фінансової звітності - аудит фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) суб’єктів господарювання (їх груп), утворень без статусу юридичної особи, які відповідно до законодавства зобов’язані оприлюднити або надати таку фінансову звітність (консолідовану фінансову звітність), користувачам фінансової звітності разом з аудиторським звітом, а також комбінованої (субконсолідованої) фінансової звітності банківських груп та небанківських фінансових груп, інших утворень, які відповідно до законодавства зобов’язані надати таку звітність разом зі звітом суб’єкта аудиторської діяльності, що проводиться суб’єктами аудиторської діяльності на підставах та в порядку, передбачених цим Законом (п. 16 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність").

Обов’язковий аудит фінансової звітності є обов’язковим для, зокрема:

банків (відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність").
страхових компаній (відповідно до Закону України "Про страхування");
фінансових установ (кредитні спілки, лізингові компанії, недержавні пенсійні фонди, ломбарди).
підприємства, цінні папери яких допущені до біржових торгів (публічні акціонерні товариства, емітенти облігацій).

20. Законодавство про валюту і валютні операції. Відповідальність за його порушення. Професійна правнича (правова) допомога з цих питань.

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Закону України "Про валюту і валютні операції" №2473-VIII від 21.06.2018 р. (далі – Закон №2473), а також підзаконних нормативних актів, зокрема постанов Національного банку України (НБУ).

Основні нормативно-правові акти у сфері валютного регулювання:

Закон України "Про валюту і валютні операції" №2473-VIII – визначає правові засади здійснення валютних операцій.
Постанови НБУ – регулюють механізм проведення валютних операцій, валютний контроль, ліцензування.
Кодекс України про адміністративні правопорушення – містить положення про адміністративну відповідальність за порушення валютного законодавства, зокрема ст. 162 КУпАП (порушення правил про валютні операції)
Кримінальний кодекс України – передбачає кримінальну відповідальність за незаконні валютні операції, зокрема ст. 199 КК України (виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, що існують у паперовій формі, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів)

21. Правове регулювання грошового обігу в Україні. Право грошової емісії. Правове становище Національного банку України.

Грошовий обіг в Україні регулюється низкою законодавчих актів, основним з яких є Закон України "Про Національний банк України" №679-XIV від 20.05.1999 р. (далі – Закон про НБУ). Також важливе значення мають Закон України "Про банки і банківську діяльність" №2121-III, Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, постанови НБУ та інші нормативні акти.

Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках Національного банку як його пасив. Банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Емісія цифрових грошей Національного банку здійснюється виключно в безготівковій формі відповідно до Закону України "Про платіжні послуги" (ст. 34 ЗУ "Про Національний Банк України").

Правове становище Національного банку України:

Національний банк України — є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про Національний Банк України").

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює (ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про Національний Банк України"):

виготовлення банкнот і монет;
зберігання банкнот і монет безпосередньо або у банках, уповноважених ним на зберігання та для проведення операцій із ними;
визначення вимог до банків, що можуть бути уповноважені на зберігання банкнот і монет та для проведення операцій з ними, встановлення порядку зберігання такими банками банкнот і монет та проведення операцій із ними;
створення резервних фондів банкнот і монет;
встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну банкнот та монет, а також обмежень щодо використання систем захисту, платіжних ознак та відтворення елементів дизайну банкнот та монет;
встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
встановлення правил випуску в обіг, оброблення, зберігання, вилучення з обігу та знищення готівки, інкасації коштів, перевезення валютних та інших цінностей, перелік яких визначається Національним банком, а також контроль за виконанням правил;
встановлення правил проведення переказу коштів;
визначення порядку ведення касових операцій для банків, небанківських фінансових установ та інших суб’єктів господарювання;
контроль за веденням касових операцій банками та юридичними особами, які отримали ліцензію на здійснення операцій з готівкою;
визначення вимог до технічного стану і організації охорони приміщень банків, їх відокремлених підрозділів, а також небанківських фінансових установ та операторів поштового зв’язку, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій та/або ліцензію на надання фінансових платіжних послуг, та юридичних осіб, які отримали ліцензію на здійснення операцій з готівкою, та здійснюють діяльність з оброблення та зберігання готівки.

22. Правове становище органів державного казначейства і їх функції.

Органи Державного казначейства є важливою складовою фінансової системи України. Вони здійснюють управління державними фінансами, виконання державного бюджету та облік коштів держави.

Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Основними завданнями Казначейства є:

реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів;
внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку:

узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру фінансів;
забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема:
здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків;
здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства;
здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (п. п. 1-4 Положення про Державну казначейську службу України).

Переглянути джерела

Повернутися на головну

Допоможіть покращити проєкт

Якщо ви помітили помилку, повідомте нам через форму нижче. Разом ми зробимо цей проєкт кращим!

Микита Чубенко, організатор проєкту