Сімейне право.

Ласкаво просимо до одинадцятого розділу, присвяченого сімейному праву. Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік.

1. Сім’я. Регулювання сімейних відносин. Здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів.

Сім'я (ст. 3 СК України):

сім'я є первинним та основним осередком суспільства;
сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
права члена сім'ї має одинока особа.
сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом.

Загальні засади регулювання сімейних відносин:

Загальні засади регулювання сімейних відносин сформульовані в ст. 7 СК України:

сімейні відносини регулюються СК України та іншими НПА, договором між їх учасниками;
жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Здійснення сімейних прав:

Сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (ст. 14 СК України).

Виконання сімейних обов’язків:

Сімейні обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання (ст. 15 СК України).

Захист сімейних прав:

Відповідно до ст. 18 СК України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:

встановлення правовідношення;
примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку;
припинення правовідношення, а також його анулювання;
припинення дій, які порушують сімейні права;
відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;
зміна правовідношення;
визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

2. Шлюб, його укладання. Права та обов'язки подружжя. Розірвання шлюбу. Ведення справ, пов'язаних із розірванням шлюбу.

Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі та мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Права подружжя:

право на материнство, батьківство;
на повагу до своєї індивідуальності, на фізичний та духовний розвиток (ст. 52 СК України);
на зміну прізвища (ст. 53 СК України);
рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України);
право на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 65 СК України).

Обов’язки подружжя:

спільно опікуватись побудовою сімейних відносин (ст. 55 СК України);
піклуватися про матеріальне забезпечення родини (ст. 55 СК України);
дбати про добробут і здоров’я вагітної дружини (ст. 49 СК України);
забезпечити повний, всебічний розвиток своїх дітей (ст. 150 СК України);

Розірвання шлюбу:

за спільною заявою подружжя ДРАЦС за заявою подружжя (якщо не має дітей) , або одного з подружжя (якщо іншого визнано безвісно відсутнім або недієздатним;
спільною заявою подружжя на підставі рішення суду (якщо мають дітей);
позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (не може бути поданий під час вагітності або одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини).

3. Визнання шлюбу недійсним: підстави, порядок і правові наслідки. Спори, пов'язані з цими питаннями, професійна правнича (правова) допомога адвоката.

Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 СК України.

Шлюб є недійсним і скасовується органом ДРАЦС, якщо:

Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою.
Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ст. 39 СК України).

Шлюб є недійсним і скасовується судом якщо:

він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК України);
у випадку, якщо такий шлюб має ознаки фіктивності (ч. 2 ст. 40 СК України);
між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною (не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини);
між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею(не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини) (п. 2 ч. 1 ст. 40 СК України);
з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків (п. 3 ч. 1 ст. 40 СК України);
з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб (п. 4 ч. 1 ст. 40 СК України).

Наслідки недійсного шлюбу:

недійсний шлюб, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя;
якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності (Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами).
особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.
особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

4. Особисті немайнові права і обов'язки подружжя.

право на материнство (ст. 49 СК України);
право на батьківство (ст. 50 СК України);
право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності (ст. 51 СК України);
право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток (ст. 52 СК України);
право дружини та чоловіка на зміну прізвища (ст. 53 СК України);
право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (ст. 54 СК України);
обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю (ст. 55 СК України);
право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність (ст. 56 СК України).

5. Право особистої приватної власності дружини та чоловіка.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є (ст. 57 СК України):

майно, набуте нею, ним до шлюбу;
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
житло, земельна ділянка набута нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації;
речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги;
кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

6. Право спільної сумісної власності подружжя. Розпорядження часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ведення адвокатом справ щодо поділу спільного майна подружжя. Правові позиції Верховного суду щодо поділу майна подружжя.

Згідно зі ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Розпорядження часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 65 СК України):

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 71 СК України):

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Правові позиції Верховного суду щодо поділу майна подружжя:

Постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору про поділ майна, зокрема щодо неподільної речі, суд має забезпечити остаточне вирішення конфлікту без потреби в подальших домовленостях між сторонами. Це означає, що суд може присудити неподільну річ одному з подружжя з компенсацією іншому.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц
Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що майно, набуте чоловіком та жінкою під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вважається їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На таке майно поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України.

Постанова Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 126/1737/20
Верховний Суд зазначив, що якщо вартість особистого майна одного з подружжя істотно збільшилася під час шлюбу внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, це майно може бути визнане об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Істотність збільшення вартості є оціночним поняттям і визначається судом у кожному конкретному випадку.

7. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 «Право спільної сумісної власності подружжя» СК України.

8. Права та обов'язки подружжя по утриманню одне одного. Право на утримання після розірвання шлюбу. Припинення права одного з подружжя на утримання. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком. Ведення адвокатом справ про стягнення аліментів на утримання одного із подружжя.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу (ст. 75 СК України).

Право на утримання після розірвання шлюбу (ст. 76 СК України):

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Припинення права одного з подружжя на утримання:

Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин (ч. 1 ст. 82 СК України).

Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки (ч. 2 ст. 82 СК України)

Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:

одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги (п. 1 ч. 3 ст. 82 СК України);
платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу (п. 2 ч. 3 ст. 82 СК України).

Право дружини на утримання (під час вагітності та у разі проживання з нею дитини) припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини. Право дружини на утримання припиняється, якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 85 СК України).

Чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини — матері дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК України).

Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має незалежно від того, чи він працює, та незалежно від його матеріального становища, за умови, що дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має і після розірвання шлюбу (ч. 3 ст. 86 СК України).

Позбавлення права на утримання або обмеження його строком (ст. 83 СК України):

Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;
непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення;
непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;
одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

9. Шлюбний договір: його зміст, порядок укладання, правове значення, внесення змін в умови договору, розірвання. Визнання шлюбного договору недійсним. Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу.

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом (ст. 93 СК України).

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94 СК України).

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення (ст. 95 СК України).

Зміст шлюбного договору (ст. 93 СК України):

шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки; Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми та не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Внесення змін в умови договору, розірвання. Визнання шлюбного договору недійсним. Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу.

Внесення змін в умови договору: здійснюється додатковою угодою за погодженням сторін.

Розірвання шлюбного договору (ст. 102 СК України ): на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Визнання шлюбного договору недійсним (ст. 103 СК України): шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

10. Права та обов'язки матері, батька і дитини. Визначення походження дитини. Визнання батьківства за рішенням суду.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою (ст. ст. 141, 142 СК України).

Визначення походження дитини, зокрема (ст. 121 -126 СК України):

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Визнання батьківства за рішенням суду:

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК (Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою), батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 СК України)

11. Спори про батьківство та про оспорювання батьківства.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 СК України).

12. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей. Вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Вирішення спорів між матір’ю та батьком щодо місця проживання дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (ст. 159 СК України).

Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК України):

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

13. Підстави позбавлення батьківських прав. Правові наслідки позбавлення батьківських прав. Ведення адвокатом справ про позбавлення батьківських прав у суді.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він зокрема (ст. 164 СК України):

не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
жорстоко поводяться з дитиною;
є хронічними алкоголіками або наркоманами;
вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав (ст. 166 СК України):

Особа, позбавлена батьківських прав:

втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
перестає бути законним представником дитини;
втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

14. Аліментні обов'язки батьків стосовно дітей. Порядок стягнення аліментів, їх розмір. Участь батьків у додаткових витратах на дитину. Стягнення аліментів на дитину за минулий час та заборгованості за аліментами. Ведення адвокатом справ, які виникають із спорів про стягнення аліментів на неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних дітей.

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину (ст. 181 СК України):

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини (ст. 183 СК України):

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину — однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України):

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Участь батьків у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК України):

Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно

Стягнення аліментів на дитину за минулий час та заборгованості за аліментами:

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років (ч. 2 ст. 191 СК України).

15. Визначення розміру аліментів. Збільшення та зменшення розміру аліментів. Контроль за цільовим витрачанням аліментів. Звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину. Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду (ст. 80 СК України): аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів (ст. 186 СК України):

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину (ст. 188 СК України):

Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України):

Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

16. Відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину. Виконання в Україні рішення іноземного суду про стягнення аліментів.

цивільна (неустойка);
адміністративна (несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання (ст. 183-1 КУпАП));
кримінальна (злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні (ст. 164 КК України)).

Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину (ст. 196 СК України):

Пеня у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.

Виконання в Україні рішення іноземного суду про стягнення аліментів:

В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 81 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності (ст. 462 ЦПК України).
Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (ст. 464 ЦПК України).

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України (ст. 465 ЦПК України).

Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені цим Кодексом (ст. 469 ЦПК України).

17. Усиновлення: поняття, порядок оформлення усиновлення. Особи, які можуть бути усиновлювачами, правові наслідки усиновлення. Усиновлення дітей, що є громадянами України, іноземними громадянами. Участь адвоката у справах такої категорії.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду (крім випадку, передбаченого статтею 282 СК України — усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України). Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст. 207 СК України).

Порядок оформлення усиновлення:

Заява про усиновлення дитини (ст. 223 СК України): особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ст. 225 СК України).

Особи, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СК України):

усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років.
особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.
якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

Правові наслідки усиновлення (ст. 232 СК України), зокрема:

З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України (ст. 283 СК України):

Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 СК України.

Переважне право на усиновлення дитини — громадянина України мають іноземці, які є:

родичами дитини;
громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, і досягла п'яти років.

На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

18. Діти, над якими встановлюється опіка та піклування. Порядок оформлення опіки та піклування. Професійна правнича (правова) допомога в таких справах. Патронат над дітьми.

Відповідно до ст. 243 Сімейного кодексу України, опіка та піклування встановлюється над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною віком від 14 до 18 років.
Згідно з ч. 2 ст. 243 СК України, підставами для встановлення опіки чи піклування є:

смерть батьків;
позбавлення батьківських прав;
визнання батьків безвісно відсутніми або померлими;
визнання батьків недієздатними або обмежено дієздатними;
тяжка хвороба батьків, що перешкоджає виконанню батьківських обов’язків;
відбування батьками покарання у місцях позбавлення волі;
ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини;
залишення дитини в пологовому будинку чи іншому медичному закладі без поважної причини;
відмова батьків забрати дитину з навчального чи медичного закладу без поважної причини;
інші випадки, коли дитина залишилася без батьківського піклування.

Встановлення опіки та піклування над такими дітьми має на меті забезпечення їхніх прав, інтересів та виховання в сімейних умовах.

Порядок оформлення опіки та піклування:

Згідно з ст. 244 Сімейного кодексу України, опіка та піклування встановлюється органом опіки та піклування, який призначає опікуна або піклувальника дитині.

Згідно з ч. 2 ст. 244 СК України, опікуном або піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка має відповідні моральні якості, стан здоров'я та здатність виконувати обов’язки щодо виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Цивільного кодексу України, опіка встановлюється над малолітньою особою, яка не має батьків або позбавлена їхнього піклування. Опікун є законним представником дитини і діє в її інтересах без спеціального доручення.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ЦК України, піклування встановлюється над неповнолітньою особою віком від 14 до 18 років. Піклувальник має право давати дозвіл на вчинення правочинів та сприяє у здійсненні прав і виконанні обов’язків такої особи.

Порядок оформлення опіки та піклування передбачає:

Подання заяви кандидатом на опікуна або піклувальника до органу опіки та піклування.
Надання необхідних документів (паспорт, довідка про доходи, медична довідка про стан здоров’я, характеристика з місця роботи, довідка про несудимість).
Проведення обстеження житлово-побутових умов органом опіки та піклування.
Висновок органу опіки та піклування про можливість призначення кандидата опікуном чи піклувальником.
Прийняття рішення органом опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування.
Оформлення відповідних документів, зокрема розпорядження або рішення органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 249 СК України, опіка або піклування припиняється у разі досягнення дитиною повноліття, усиновлення або повернення батьків до виконання своїх обов’язків.

Патронат над дітьми:

Патронат над дитиною регулюється ст. 252 Сімейного кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України № 148 від 16 березня 2017 року.
Згідно з ч. 1 ст. 252 СК України, патронат над дитиною – це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання нею або її батьками складних життєвих обставин.
Патронатний вихователь – це особа, яка тимчасово бере на виховання дитину, залишену без батьківського піклування, та забезпечує її потреби до вирішення питання щодо повернення дитини в біологічну сім’ю або визначення інших форм влаштування.
Порядок оформлення патронату включає:

Кандидат у патронатні вихователі проходить навчання в органах соціального захисту
Орган опіки та піклування ухвалює рішення про надання статусу патронатного вихователя.
Укладається договір між органом опіки та патронатним вихователем.
Дитина влаштовується в сім’ю патронатного вихователя на строк до 3 місяців (у виняткових випадках – до 6 місяців).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 СК України, після завершення строку перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя орган опіки та піклування приймає рішення щодо подальшої долі дитини: повернення в біологічну сім’ю, усиновлення, влаштування під опіку чи піклування.
Таким чином, патронат є тимчасовою альтернативною формою влаштування дітей, що дозволяє мінімізувати негативні наслідки їх перебування в інституційних закладах.

19. Прийомна сім’я.

Відповідно до ст. 256-1 Сімейного кодексу України, прийомна сім’я – це сім’я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти передаються у прийомну сім’ю на підставі договору між прийомними батьками та органом опіки та піклування.

Згідно з ч. 2 ст. 256-1 СК України, прийомні діти не набувають статусу усиновлених, тобто правовий зв’язок із біологічними батьками у випадку їхньої наявності не припиняється.

Правове регулювання цього інституту здійснюється на підставі:

Сімейного кодексу України (ст. 256-1 – 256-5);
Закону України «Про охорону дитинства»;
Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю».

Хто може стати прийомними батьками:

Відповідно до ст. 256-2 СК України, прийомними батьками можуть бути повнолітні дієздатні особи, які пройшли відповідний курс підготовки та отримали висновок органу опіки та піклування про можливість виконання функцій прийомних батьків.
Не можуть бути прийомними батьками особи:

визнані недієздатними або обмежено дієздатними;
позбавлені батьківських прав;
раніше були опікунами чи піклувальниками, але їхні повноваження були припинені через неналежне виконання обов’язків;
які мають судимість за злочини проти життя та здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканності, громадського порядку та моральності;
які за станом здоров'я не можуть виконувати батьківські обов’язки.

20. Дитячий будинок сімейного типу.

Згідно зі ст. 256-6 СК України, дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, з метою виховання та спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Дитячий будинок сімейного типу відрізняється від прийомної сім’ї тим, що кількість дітей у ньому є більшою, а також існує особлива система матеріального забезпечення.

Нормативно-правове регулювання:

Правове регулювання дитячих будинків сімейного типу здійснюється на підставі:

Сімейного кодексу України (ст. 256-6 – 256-8);
Закону України «Про охорону дитинства»;
Постанови Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».

Хто може створити дитячий будинок сімейного типу:

Відповідно до ст. 256-7 СК України, батьками-вихователями можуть стати особи, які:

є повнолітніми, дієздатними;
не мають судимості за злочини проти життя, здоров'я, статевої свободи і статевої недоторканності особи;
за станом здоров'я можуть виконувати обов’язки батьків-вихователів;
пройшли спеціальну підготовку та отримали відповідний висновок органу опіки та піклування.
Батьки-вихователі беруть на виховання від 5 до 10 дітей, включаючи рідних. Діти передаються у дитячий будинок сімейного типу до досягнення ними повноліття або завершення навчання у закладі освіти.

21. Особисті немайнові права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів.

Права та обов’язки баби, діда та внуків:

Згідно зі ст. 257 Сімейного кодексу України, баба, дід мають право на спілкування з внуками, брати участь у їхньому вихованні та навчанні.
Якщо батьки перешкоджають спілкуванню баби, діда з онуками без обґрунтованих підстав, вони можуть звернутися до суду з вимогою встановити порядок спілкування.

Згідно зі ст. 258 СК України, баба та дід можуть бути зобов'язані за рішенням суду надавати матеріальну допомогу своїм неповнолітнім онукам, якщо їхні батьки не можуть утримувати дитину.

Внуки, своєю чергою, згідно зі ст. 266 СК України, зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних бабу та діда, надавати їм допомогу та підтримку.

Права та обов’язки братів і сестер:

Згідно зі ст. 259 СК України, повнорідні та неповнорідні брати і сестри мають право на:

спілкування між собою;
взаємну допомогу та підтримку;
виховання у спільній сім’ї у разі втрати батьків.

Якщо діти опинилися у різних сім’ях або закладах, вони мають право на контакт між собою. Органи опіки та піклування, а також суд можуть ухвалити рішення про встановлення способу спілкування між ними.

Крім того, за рішенням суду брати та сестри можуть бути зобов’язані утримувати непрацездатних братів або сестер, які потребують допомоги, якщо вони не мають інших родичів, які зобов’язані їх утримувати (ст. 260 СК України).

Права та обов’язки мачухи, вітчима щодо пасинка, падчерки:

Згідно зі ст. 261 СК України, мачуха і вітчим мають право:

брати участь у вихованні пасинка або падчерки;
підтримувати з ними особисті відносини після припинення шлюбу з їхнім батьком або матір’ю.

Обов’язок виховання та піклування про дитину є моральним правом, а не юридичним обов’язком, якщо тільки мачуха чи вітчим не усиновили дитину.

Згідно зі ст. 262 СК України, у разі, якщо пасинок або падчерка проживали з мачухою чи вітчимом тривалий час, доглядали за ними та забезпечували їх, вони можуть бути зобов’язані надавати матеріальну допомогу непрацездатній мачусі чи вітчиму, якщо ті не мають інших родичів, які могли б їх утримувати.

22. Обов’язки по утриманню інших членів сім’ї та родичів. Розмір аліментів, що стягується з інших членів сім’ї та родичів, строки їх стягнення.

Відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України, повнолітні діти зобов’язані утримувати непрацездатних батьків, якщо вони потребують матеріальної допомоги.

Баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 265 СК України).

Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 266 СК України).

Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 267 СК України).

Повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 2 ст. 267 СК України).

Переглянути джерела

Повернутися на головну

Допоможіть зробити проєкт кращим

Якщо ви помітили помилку чи неточність, повідомте нам через форму нижче. Разом ми зробимо цей проєкт кращим!

Микита Чубенко, організатор проєкту