Історія адвокатури. Правовий статус адвокатури та адвокатська діяльність.
Ласкаво просимо до першого розділу, присвяченого історичним аспектам адвокатури в Україні. Тут ви знайдете актуальну інформацію щодо становлення адвокатської професії, правового статусу адвокатури та основних принципів адвокатської діяльності.
Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік. Цей розділ стане вашим першим кроком до якісної підготовки та впевненого проходження адвокатського іспиту.
Матеріал підготовлений на основі програми, затвердженої рішенням Ради адвокатів України від 21 вересня 2019 року № 113, що гарантує відповідність викладених питань актуальним вимогам на 2025 рік. Цей розділ стане вашим першим кроком до якісної підготовки та впевненого проходження адвокатського іспиту.
1. Походження та історичний шлях світової адвокатури. Адвокатура і судові оратори Стародавньої Греції та Риму. Друковані пам'ятки видатних адвокатів цих країн про адвокатські професії та ораторське мистецтво.
Адвокатура, як професія, має глибокі історичні коріння, які сягають стародавніх цивілізацій. У Стародавній Греції та Римі виникла традиція судового ораторства і практики адвокатури. Римські адвокати, відомі як "advocati", забезпечували захист прав та інтересів своїх клієнтів перед судом. Римський адвокат Цицерон був відомий своїми майстерними промовами та великим впливом на судові рішення. Його твори, такі як "Проти Верреса" та "Проти Катиліни", залишаються значними пам'ятками адвокатського мистецтва.
У Стародавній Греції, адвокати були відомі як риторики або логографи. Вони брали участь у судових процесах, представляючи інтереси своїх клієнтів і ведучи їхню захисну мову перед суддями. Видатні риторики, такі як Демосфен та Лисія, залишили письмові твори, в яких описуються адвокатська професія та ораторське мистецтво того часу. Промови Демосфена, такі як "Проти Філіпа Македонського", стали класичними зразками риторики і правового мистецтва.
Що стосується друкованих пам'яток, то такі тексти збереглися у вигляді ораторських промов, риторичних трактатів та листів. Роботи Демосфена та Цицерона, які вже згадувалися, є прикладами таких друкованих пам'яток.
У Стародавній Греції, адвокати були відомі як риторики або логографи. Вони брали участь у судових процесах, представляючи інтереси своїх клієнтів і ведучи їхню захисну мову перед суддями. Видатні риторики, такі як Демосфен та Лисія, залишили письмові твори, в яких описуються адвокатська професія та ораторське мистецтво того часу. Промови Демосфена, такі як "Проти Філіпа Македонського", стали класичними зразками риторики і правового мистецтва.
Що стосується друкованих пам'яток, то такі тексти збереглися у вигляді ораторських промов, риторичних трактатів та листів. Роботи Демосфена та Цицерона, які вже згадувалися, є прикладами таких друкованих пам'яток.
2. Історія української адвокатури. Судове представництво в Київській Русі у IX-XIII століттях та характерні риси цього представництва.
У період Київської Русі, захисниками в судах були родичі сторін, що згадується в Руській Правді. За цим актом, князь виступав як верховний законодавець, правитель і суддя, відповідальний за судовий процес.
Судовий процес розпочинався з подання позову або "поклепу", де вказувалися порушені права та висувалося обвинувачення. Система доказів включала показання свідків, матеріальні докази та присягу. Свідки поділялися на дві категорії - видоки та послухи. Джерелом доказів були також результати, отримані через "суд божий", що включав різні випробування (ордалії) та судові поєдинки.
Були наявні дві специфічні процесуальні форми перед судовим процесом - гоніння сліду (форма розшуку злочинця) та звід (позивач, який знайшов свою річ і не міг відразу її повернути собі, звертався до того, хто нею володів, з вимогою «пойди на свод кде есть взял»). Відповідач повинен був вказати, у кого придбав украдену річ. Звід продовжувався доти, доки не відшукували людину, що не могла пояснити, яким чином украдена річ потрапила до неї. Така людина визнавалася злодієм з усіма наслідками. Отримані докази використовувалися як підстава для прийняття судового рішення.
Судові процеси відбувалися гласно і усно, а судочинство мало змагальний характер. Кримінальний і цивільний процеси не були розмежовані, хоча деякі процесуальні дії застосовувалися тільки у кримінальних справах.
Судовий процес розпочинався з подання позову або "поклепу", де вказувалися порушені права та висувалося обвинувачення. Система доказів включала показання свідків, матеріальні докази та присягу. Свідки поділялися на дві категорії - видоки та послухи. Джерелом доказів були також результати, отримані через "суд божий", що включав різні випробування (ордалії) та судові поєдинки.
Були наявні дві специфічні процесуальні форми перед судовим процесом - гоніння сліду (форма розшуку злочинця) та звід (позивач, який знайшов свою річ і не міг відразу її повернути собі, звертався до того, хто нею володів, з вимогою «пойди на свод кде есть взял»). Відповідач повинен був вказати, у кого придбав украдену річ. Звід продовжувався доти, доки не відшукували людину, що не могла пояснити, яким чином украдена річ потрапила до неї. Така людина визнавалася злодієм з усіма наслідками. Отримані докази використовувалися як підстава для прийняття судового рішення.
Судові процеси відбувалися гласно і усно, а судочинство мало змагальний характер. Кримінальний і цивільний процеси не були розмежовані, хоча деякі процесуальні дії застосовувалися тільки у кримінальних справах.
3. Створення професійної адвокатури в Україні, формування поняття "адвокат". Пам'ятки права XIV-XVI століть. Вимоги до осіб, які виявили намір займатися адвокатською діяльністю у цей період.
У польсько-литовську добу (XIV-XVI ст.) в Україні було створено професійну адвокатуру. Вона почала формуватися з появою Першого Литовського Статуту (1529), де згадувалися терміни "прокуратор" і "речник" для професійних юристів. Слово "адвокат" також вживалося, але стосувалося урядовців.
Усі три Литовські Статути (1529, 1566, 1588) встановлювали критерії, яким потрібно було відповідати, щоб стати прокуратором і займатися судовою практикою. Зокрема, Перший Литовський Статут забороняв іноземцям займатися цією професією, а прокурорами могли бути лише вільні чоловіки, крім духовних осіб та судового персоналу замкових і земських судів.
Третій Литовський Статут (1588), визначав обов'язки прокуратора. Зокрема, він не міг відмовитися від представництва убогих людей, вдів і сиріт. Недотримання обов'язків могло призвести до серйозних наслідків, включаючи смертну кару. Також передбачалося призначення урядових захисників для тих, хто не міг самостійно захищати свої права.
У проєкті українського кодексу "Права, по которым судится малороссийский народ" (1743) вперше з'явився термін "адвокат" або "повірений", що означали особу, яка представляє інтереси клієнта в суді. Адвокатам доручають допомагати ближнім, служити справедливості та діяти у справах вдів, сиріт і незаможних. Також документ передбачав реєстрацію адвокатів у судах, присягу і специфічні вимоги до них. Адвокати отримують оплату за свою роботу. У разі порушення обов'язків могли понести шкоду у подвійному розмірі та бути позбавленими права займатися адвокатською практикою.
Усі три Литовські Статути (1529, 1566, 1588) встановлювали критерії, яким потрібно було відповідати, щоб стати прокуратором і займатися судовою практикою. Зокрема, Перший Литовський Статут забороняв іноземцям займатися цією професією, а прокурорами могли бути лише вільні чоловіки, крім духовних осіб та судового персоналу замкових і земських судів.
Третій Литовський Статут (1588), визначав обов'язки прокуратора. Зокрема, він не міг відмовитися від представництва убогих людей, вдів і сиріт. Недотримання обов'язків могло призвести до серйозних наслідків, включаючи смертну кару. Також передбачалося призначення урядових захисників для тих, хто не міг самостійно захищати свої права.
У проєкті українського кодексу "Права, по которым судится малороссийский народ" (1743) вперше з'явився термін "адвокат" або "повірений", що означали особу, яка представляє інтереси клієнта в суді. Адвокатам доручають допомагати ближнім, служити справедливості та діяти у справах вдів, сиріт і незаможних. Також документ передбачав реєстрацію адвокатів у судах, присягу і специфічні вимоги до них. Адвокати отримують оплату за свою роботу. У разі порушення обов'язків могли понести шкоду у подвійному розмірі та бути позбавленими права займатися адвокатською практикою.
4. Судова реформа 1864 року в Росії. Присяжні повірені в Україні. Повноваження Рад присяжних повірених. Принципи організації та діяльності адвокатури у 1864-1917 роках. Найбільш відомі адвокати цього періоду.
З метою впровадження справедливого, милосердного та рівного суду для всіх громадян, Олександр ІІ провів Судову реформу (1864), яка призвела до незалежності судової влади, спрощення судової системи, створення системи судових органів та встановлення загального та рівного суду для всіх.
З’явилося право обвинуваченого на захист, впроваджено суд присяжних, інститути мирових суддів, судових слідчих, прокурорів та рад присяжних повірених. Основною частиною судової реформи було запровадження суду присяжних та створення незалежної адвокатури.
Діяльність адвокатури була врегульована "Судовими статутами" (1864, 1874), за якими повірені ділилися на присяжних та приватних повірених. В Україні функціонувало три ради присяжних повірених: Харківська (1874), Київська та Одеська (1904). Окрім присяжних повірених, існували приватні повірені, які могли виступати лише у приписаному до них суді. Відомими адвокатами того часу були Плевако, Спасович, Карабчевський, Андрієвський, Урусов та Пороховщиков (Сергеїч).
Внаслідок революції 1917, скасовано присяжну адвокатуру декретом «Про суд» № 1 від 24.11.1917 як «буржуазний інститут». Представництво в суді стало доступним для всіх з громадянськими правами, тобто адвокатура стала вільною професією, як до реформи 1864 року.
З’явилося право обвинуваченого на захист, впроваджено суд присяжних, інститути мирових суддів, судових слідчих, прокурорів та рад присяжних повірених. Основною частиною судової реформи було запровадження суду присяжних та створення незалежної адвокатури.
Діяльність адвокатури була врегульована "Судовими статутами" (1864, 1874), за якими повірені ділилися на присяжних та приватних повірених. В Україні функціонувало три ради присяжних повірених: Харківська (1874), Київська та Одеська (1904). Окрім присяжних повірених, існували приватні повірені, які могли виступати лише у приписаному до них суді. Відомими адвокатами того часу були Плевако, Спасович, Карабчевський, Андрієвський, Урусов та Пороховщиков (Сергеїч).
Внаслідок революції 1917, скасовано присяжну адвокатуру декретом «Про суд» № 1 від 24.11.1917 як «буржуазний інститут». Представництво в суді стало доступним для всіх з громадянськими правами, тобто адвокатура стала вільною професією, як до реформи 1864 року.
5. Адвокатура України у 1917-1922 роках. Організаційні форми адвокатської діяльності у цей період.
Внаслідок революції 1917, скасовано присяжну адвокатуру декретом «Про суд» № 1 від 24.11.1917 як «буржуазний інститут». Інструкція про революційні трибунали від 19.12.1917 була першим офіційним актом нової влади, в якому висловлювалася спроба створення нової, радянської адвокатури.
30.11.1918, було прийнято Положення про народний суд РРФСР, згідно з яким при Радах робітничих і селянських депутатів були створені колегії захисників, обвинувачів і представників сторін у цивільному процесі.
15.02.1918, було видано Декрет № 2, який розвивав і доповнював Декрет № 1. Він запроваджував колегії правозахисників як у формі суспільного обвинувачення, так і у формі громадського захисту.
11.05.1920, Радою народних комісарів була видана Постанова "Про реєстрацію осіб з вищою юридичною освітою", згідно з якою, зазначені особи мали зареєструватися у підвідділах обліку й розподілу робочої сили протягом 3 днів після опублікування Постанови. Особи, які не зареєструвалися в зазначений строк, вважалися дезертирами і каралися судом. Таким чином, діяльність адвокатів замінювалася формою трудової повинності.
Положеннями "Про народний суд РРФСР" від 30.11.1918, колегії захисників і обвинувачів були замінені системою періодичного залучення юристів до ведення справ. Повна ліквідація такої адвокатури, яка знаходила своє відображення у функціонуванні колегій правозаступників, сталася після прийняття доповнень до Положення "Про народний суд РРФСР" 21.10.1920 року, що призвело до розвитку підпільної адвокатури.
Не погоджуючись з таким розвитком подій, радянська влада, 05.07.1922, приймає положення "Про колегії захисників", згідно з яким ці колегії створювалися у кожній губернії при губернських судах, а нагляд за їх діяльністю здійснювався судом, виконкомом і прокуратурою.
30.11.1918, було прийнято Положення про народний суд РРФСР, згідно з яким при Радах робітничих і селянських депутатів були створені колегії захисників, обвинувачів і представників сторін у цивільному процесі.
15.02.1918, було видано Декрет № 2, який розвивав і доповнював Декрет № 1. Він запроваджував колегії правозахисників як у формі суспільного обвинувачення, так і у формі громадського захисту.
11.05.1920, Радою народних комісарів була видана Постанова "Про реєстрацію осіб з вищою юридичною освітою", згідно з якою, зазначені особи мали зареєструватися у підвідділах обліку й розподілу робочої сили протягом 3 днів після опублікування Постанови. Особи, які не зареєструвалися в зазначений строк, вважалися дезертирами і каралися судом. Таким чином, діяльність адвокатів замінювалася формою трудової повинності.
Положеннями "Про народний суд РРФСР" від 30.11.1918, колегії захисників і обвинувачів були замінені системою періодичного залучення юристів до ведення справ. Повна ліквідація такої адвокатури, яка знаходила своє відображення у функціонуванні колегій правозаступників, сталася після прийняття доповнень до Положення "Про народний суд РРФСР" 21.10.1920 року, що призвело до розвитку підпільної адвокатури.
Не погоджуючись з таким розвитком подій, радянська влада, 05.07.1922, приймає положення "Про колегії захисників", згідно з яким ці колегії створювалися у кожній губернії при губернських судах, а нагляд за їх діяльністю здійснювався судом, виконкомом і прокуратурою.
6. Адвокатура України у 1922-1931 роках. Керівні органи адвокатури та їх повноваження. Судова реформа 1922 року. Нормативні акти, що регулювали організацію та діяльність адвокатури України. Порядок набуття статусу адвоката у цей період.
02.10.1922 прийнято Положення про адвокатуру Української PCP, яким запроваджено колегії оборонців у цивільних та кримінальних справах. Також цим актом встановлювалися вимоги до осіб, які приймалися у члени колегій (стаж роботи в органах юстиції не менше 2р).
29.10.1924 затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, у яких зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню і судового захисту засновуються колегії правозаступників (оборонців).
У червні 1925 - створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників.
20.10.1929 прийнято Положення про колективні форми роботи захисників окружних колегій. В межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього розпорядку. Керівними органами адвокатури того часу є були: Народний комісаріат юстиції УРСР, Загальні збори та Президія колегії правозаступників.
До повноважень НКЮ УРСР відносилося, зокрема, керівництво і нагляд за діяльністю колегій захисників і організація юридичної допомоги населенню. Повноваженнями колегії були, зокрема, обговорення загальних питань діяльності колегії; встановлення розміру відрахування у фонд колегії та організація юридичних консультацій. До повноважень президії - розгляд заяв про вступ у члени колегії та відрахування, нагляд і контроль за виконанням членами колегії їхніх обов’язків та накладення дисциплінарних стягнень.
В результаті Судової реформи 1922 створено єдину систему судових установ: народний і губернський суди, Верховний Суд УРСР на підставі Положення про судоустрій Української PCP від 16.12.1922.
Нормативні акти, що регулювали організацію та діяльність адвокатури України того часу:
Порядок набуття статусу адвоката у цей період: за наявності 2-річного стажу роботи в органах юстиції, кандидат складав заяву про вступ у члени колегії, яка розглядалася президією колегії. За результатами розгляду приймалося рішення про прийняття/відмову у прийнятті до членів колегії.
29.10.1924 затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, у яких зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню і судового захисту засновуються колегії правозаступників (оборонців).
У червні 1925 - створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників.
20.10.1929 прийнято Положення про колективні форми роботи захисників окружних колегій. В межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього розпорядку. Керівними органами адвокатури того часу є були: Народний комісаріат юстиції УРСР, Загальні збори та Президія колегії правозаступників.
До повноважень НКЮ УРСР відносилося, зокрема, керівництво і нагляд за діяльністю колегій захисників і організація юридичної допомоги населенню. Повноваженнями колегії були, зокрема, обговорення загальних питань діяльності колегії; встановлення розміру відрахування у фонд колегії та організація юридичних консультацій. До повноважень президії - розгляд заяв про вступ у члени колегії та відрахування, нагляд і контроль за виконанням членами колегії їхніх обов’язків та накладення дисциплінарних стягнень.
В результаті Судової реформи 1922 створено єдину систему судових установ: народний і губернський суди, Верховний Суд УРСР на підставі Положення про судоустрій Української PCP від 16.12.1922.
Нормативні акти, що регулювали організацію та діяльність адвокатури України того часу:
- положення про адвокатуру Української PCP;
- положення про надання консультацій для надання юридичної допомоги населенню;
- положення про реорганізацію колегій захисників.
Порядок набуття статусу адвоката у цей період: за наявності 2-річного стажу роботи в органах юстиції, кандидат складав заяву про вступ у члени колегії, яка розглядалася президією колегії. За результатами розгляду приймалося рішення про прийняття/відмову у прийнятті до членів колегії.
7. Адвокатура України у період 1931-1939 років. Форми діяльності адвокатів, правове та фінансове становище об'єднань адвокатів, оплата праці адвокатів, організація контролю за діяльністю адвокатів і дисциплінарна відповідальність адвокатів у цей період.
1931 - прийнято «Положення про судоустрій», яке вперше закріпило права колегії як юридичної особи. Єдиною формою адвокатської діяльності залишалася колективна, а юридичні консультації працювали відповідно до встановленого плану. В цьому ж році, Народний комісаріат юстиції УРСР прийняв Інструкцію про порядок ліквідації окружних судів, прокуратур і президій колегій захисників, за якою скасовувалися округи та створювалися міжрайонні колегії захисників.
Постановою «Про розширення прав Найвищого суду» (1934), було встановлено, що безпосереднє керівництво колегіями захисників здійснює Найвищий суд. В цьому ж році, було затверджено Положення про форми роботи юридичних консультацій, відповідно до якої, захисникам гарантувалося 2/3 визначеної їм тарифної ставки, а оплата за сумісництвом обмежувалася основною ставкою.
У січні 1937, колегії захисників перейшли у відання Народного комісаріату юстиції УРСР, який здійснював керівництво і нагляд за їх діяльністю через спеціально створений відділ.
Наказом НКЮ УРСР «Про колегії захисників» від 05.10.1937, встановлено новий порядок оплати праці. Завідувач колегії наділявся повноваженнями розподілу заробітку між членами юридичної консультації за кількістю та якістю виконаної роботи, з урахуванням складності справ, кваліфікації кожного члена колегії, їх навантаження. Кожен захисник отримував свій заробіток, за винятком 30%, що відраховувалися на утримання президії й витрати колективу.
22.12.1938, Народним комісаріатом юстиції УРСР видано Директиву «Про роботу колегій захисників», спрямовану на формування адвокатури як державного інституту.
Постановою «Про розширення прав Найвищого суду» (1934), було встановлено, що безпосереднє керівництво колегіями захисників здійснює Найвищий суд. В цьому ж році, було затверджено Положення про форми роботи юридичних консультацій, відповідно до якої, захисникам гарантувалося 2/3 визначеної їм тарифної ставки, а оплата за сумісництвом обмежувалася основною ставкою.
У січні 1937, колегії захисників перейшли у відання Народного комісаріату юстиції УРСР, який здійснював керівництво і нагляд за їх діяльністю через спеціально створений відділ.
Наказом НКЮ УРСР «Про колегії захисників» від 05.10.1937, встановлено новий порядок оплати праці. Завідувач колегії наділявся повноваженнями розподілу заробітку між членами юридичної консультації за кількістю та якістю виконаної роботи, з урахуванням складності справ, кваліфікації кожного члена колегії, їх навантаження. Кожен захисник отримував свій заробіток, за винятком 30%, що відраховувалися на утримання президії й витрати колективу.
22.12.1938, Народним комісаріатом юстиції УРСР видано Директиву «Про роботу колегій захисників», спрямовану на формування адвокатури як державного інституту.
8. Нормативно-правові акти, які регулювали діяльність адвокатури у період 1939-1962 років. Правове становище колегій адвокатів та організація діяльності юридичних консультацій. Оплата праці адвокатів, нормативне регулювання. Дисциплінарна відповідальність адвокатів і порядок оскарження дисциплінарних стягнень у цей період.
В 1962 прийнято Положення про адвокатуру, яким було затверджено перелік видів юридичної допомоги, включено надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів. Право займатись адвокатською діяльністю надавалося лише членам колегії адвокатів.
Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність наявності вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в органах юстиції не менше 1 року; особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше 3 років.
В 1963, замість Міністерства юстиції створена Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР, яка забезпечувала керівництво роботою обласних колегій адвокатів. Юридична комісія затверджувала кількісний склад колегій адвокатів, організовувала та проводила вибори її керівних органів, видавала інструкції та інші акти з питань діяльності адвокатури.
В 1965 була затверджена «Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги…» та «Положення про оплату праці адвокатів в Українській РСР», які встановлювали гарантовані мінімуми місячного заробітку адвоката. Мінімуми були підвищені в 1975 на підставі нового положення.
В 1978 прийнято нову Конституцію УРСР, яка на конституційному рівні закріпила правовий статус адвокатури, а в 1979 прийнято Закон «Про адвокатуру в СРСР», який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР.
В 1980 затверджено нове «Положення про адвокатуру», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам та підкреслило особливий статус адвокатури. Структура органів колегії адвокатів залишилась без змін. Підвищились також вимоги до осіб, які бажали стати адвокатами – вища юридична освіти та стаж роботи юристом не менше двох років. Прийому могло передувати проходження випробувального строку тривалістю до 3 місяців. У випадку визнання результатів випробування незадовільними, Президія колегії виносила рішення про відрахування претендента.
Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність наявності вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в органах юстиції не менше 1 року; особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше 3 років.
В 1963, замість Міністерства юстиції створена Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР, яка забезпечувала керівництво роботою обласних колегій адвокатів. Юридична комісія затверджувала кількісний склад колегій адвокатів, організовувала та проводила вибори її керівних органів, видавала інструкції та інші акти з питань діяльності адвокатури.
В 1965 була затверджена «Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги…» та «Положення про оплату праці адвокатів в Українській РСР», які встановлювали гарантовані мінімуми місячного заробітку адвоката. Мінімуми були підвищені в 1975 на підставі нового положення.
В 1978 прийнято нову Конституцію УРСР, яка на конституційному рівні закріпила правовий статус адвокатури, а в 1979 прийнято Закон «Про адвокатуру в СРСР», який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР.
В 1980 затверджено нове «Положення про адвокатуру», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам та підкреслило особливий статус адвокатури. Структура органів колегії адвокатів залишилась без змін. Підвищились також вимоги до осіб, які бажали стати адвокатами – вища юридична освіти та стаж роботи юристом не менше двох років. Прийому могло передувати проходження випробувального строку тривалістю до 3 місяців. У випадку визнання результатів випробування незадовільними, Президія колегії виносила рішення про відрахування претендента.
9. Правове становище адвокатури України у період 1962-1980 років. Законодавчі та нормативні акти, що регулювали діяльність адвокатури. Керівні органи колегій адвокатів та їх повноваження. Прийом і виключення із колегій адвокатів у цей період.
В 1962 прийнято Положення про адвокатуру, яким було затверджено перелік видів юридичної допомоги, включено надання порад, довідок, роз’яснень, складання заяв, скарг та інших документів. Право займатись адвокатською діяльністю надавалося лише членам колегії адвокатів.
Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність наявності вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в органах юстиції не менше 1 року; особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше 3 років.
В 1963, замість Міністерства юстиції створена Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР, яка забезпечувала керівництво роботою обласних колегій адвокатів. Юридична комісія затверджувала кількісний склад колегій адвокатів, організовувала та проводила вибори її керівних органів, видавала інструкції та інші акти з питань діяльності адвокатури.
В 1965 була затверджена «Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги…» та «Положення про оплату праці адвокатів в Українській РСР», які встановлювали гарантовані мінімуми місячного заробітку адвоката. Мінімуми були підвищені в 1975 на підставі нового положення.
В 1978 прийнято нову Конституцію УРСР, яка на конституційному рівні закріпила правовий статус адвокатури, а в 1979 прийнято Закон «Про адвокатуру в СРСР», який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР.
В 1980 затверджено нове «Положення про адвокатуру», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам та підкреслило особливий статус адвокатури. Структура органів колегії адвокатів залишилась без змін. Підвищились також вимоги до осіб, які бажали стати адвокатами – вища юридична освіти та стаж роботи юристом не менше двох років. Прийому могло передувати проходження випробувального строку тривалістю до 3 місяців. У випадку визнання результатів випробування незадовільними, Президія колегії виносила рішення про відрахування претендента.
Змінилися вимоги до осіб, які вступали до колегії: встановлено необхідність наявності вищої юридичної освіти, а для тих, хто закінчив юридичну школу — обов’язковий стаж практичної роботи в органах юстиції не менше 1 року; особи без юридичної освіти повинні були мати стаж судді, прокурора, слідчого або юрисконсульта не менше 3 років.
В 1963, замість Міністерства юстиції створена Юридична комісія при Раді Міністрів УРСР, яка забезпечувала керівництво роботою обласних колегій адвокатів. Юридична комісія затверджувала кількісний склад колегій адвокатів, організовувала та проводила вибори її керівних органів, видавала інструкції та інші акти з питань діяльності адвокатури.
В 1965 була затверджена «Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги…» та «Положення про оплату праці адвокатів в Українській РСР», які встановлювали гарантовані мінімуми місячного заробітку адвоката. Мінімуми були підвищені в 1975 на підставі нового положення.
В 1978 прийнято нову Конституцію УРСР, яка на конституційному рівні закріпила правовий статус адвокатури, а в 1979 прийнято Закон «Про адвокатуру в СРСР», який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР.
В 1980 затверджено нове «Положення про адвокатуру», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам та підкреслило особливий статус адвокатури. Структура органів колегії адвокатів залишилась без змін. Підвищились також вимоги до осіб, які бажали стати адвокатами – вища юридична освіти та стаж роботи юристом не менше двох років. Прийому могло передувати проходження випробувального строку тривалістю до 3 місяців. У випадку визнання результатів випробування незадовільними, Президія колегії виносила рішення про відрахування претендента.
10. Адвокатура України у період 1980-1990 років. Нормативно-правові акти, що регулювали діяльність адвокатури. Створення Спілки адвокатів України. Органи адвокатського самоврядування у цей період.
В 1989 був створений Союз адвокатів СРСР, який, зокрема, забезпечував організаційну підтримку адвокатів, координував їх діяльність, сприяв професійному розвитку та здійснював контроль за виконанням етичних норм та стандартів адвокатської діяльності. Адвокати України підпорядковувалися правилам і стандартам, встановленим цією організацією.
В цей період адвокатура України функціонувала в умовах системи, де професійна незалежність адвокатів була обмежена контролем держави. Мали місце випадки політичних переслідувань адвокатів, особливо тих, хто представляв протестувальників чи дисидентів.
Нормативно-правові акти, що регулювали діяльність адвокатури:
Установчим з’їздом 21—22 вересня 1990, прийнято рішення про створення Спілки адвокатів України, до складу якої увійшли представники 22 колегій адвокатів, а згодом всі області України, АР Крим, міста Київ та Севастополь утворили відділення САУ.
Метою Спілки за її статутом, зокрема, є: об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, що надається громадянам, установам, організаціям, підвищення ролі та авторитету адвокатури в суспільстві; досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів. Спілка адвокатів України була одним із головних ініціаторів розробки проекту нового Закону України "Про адвокатуру", який було прийнято 19.12.1992.
Органи адвокатського самоврядування у цей період: колегіям адвокатів надалося самоуправління, можливість самостійного вирішення організаційних питань, здійснення керівництва та контролю за професійною адвокатською діяльністю. Згідно Положення про адвокатуру (1980), найвищим органом колегії адвокатів є загальні збори членів колегії, її виконавчим органом - президія, контрольно-ревізійним органом - ревізійна комісія.
В цей період адвокатура України функціонувала в умовах системи, де професійна незалежність адвокатів була обмежена контролем держави. Мали місце випадки політичних переслідувань адвокатів, особливо тих, хто представляв протестувальників чи дисидентів.
Нормативно-правові акти, що регулювали діяльність адвокатури:
- Закон СРСР "Про адвокатуру" від 31.05.1961 - встановлював загальні засади функціонування адвокатської системи в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, включаючи Українську Радянську Соціалістичну Республіку;
- Постанова Президії ВР УРСР "Про затвердження Положення про адвокатуру Української РСР" від 20.10.1962 - встановлювала організаційні та процедурні аспекти діяльності адвокатури в Україні;
- Положення про адвокатуру Союзу РСР та республік, затверджене постановою ЦК КП СРСР і Радянського Союзу від 23.10.1974 визначав структуру та функції органів адвокатського самоврядування, а також процедури прийняття до адвокатури та дисциплінарні питання;
- Постанова Президії ВР УРСР "Про підвищення ролі адвокатури в охороні прав і законних інтересів громадян" від 23.02.1989 - відображала спробу зміцнити роль адвокатури в правовій системі та гарантувати їй більшу автономію.
Установчим з’їздом 21—22 вересня 1990, прийнято рішення про створення Спілки адвокатів України, до складу якої увійшли представники 22 колегій адвокатів, а згодом всі області України, АР Крим, міста Київ та Севастополь утворили відділення САУ.
Метою Спілки за її статутом, зокрема, є: об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, що надається громадянам, установам, організаціям, підвищення ролі та авторитету адвокатури в суспільстві; досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів. Спілка адвокатів України була одним із головних ініціаторів розробки проекту нового Закону України "Про адвокатуру", який було прийнято 19.12.1992.
Органи адвокатського самоврядування у цей період: колегіям адвокатів надалося самоуправління, можливість самостійного вирішення організаційних питань, здійснення керівництва та контролю за професійною адвокатською діяльністю. Згідно Положення про адвокатуру (1980), найвищим органом колегії адвокатів є загальні збори членів колегії, її виконавчим органом - президія, контрольно-ревізійним органом - ревізійна комісія.
11. Закон України «Про адвокатуру» 1991 року. Його підготовка, прийняття та введення в дію. Набуття статусу адвоката за цим Законом. Права і обов'язки адвоката, оплата праці та дисциплінарна відповідальність за Законом України «Про адвокатуру».
На виконання рішень Установчого з’їзду 1990, правління Спілки адвокатів України утворило комісію, яка розпочала роботу над проєктом Закону про адвокатуру. Проєкт закону було внесено Спілкою на розгляд ВР України. За результатами голосування, ЗУ «Про адвокатуру» був прийнятий і введений у дію з 01.02.1993.
За Законом про адвокатуру (в ред. 1992), адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Права адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 6 в ред. 1992), зокрема: представляти та захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази; запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися з необхідними для виконання доручення документами та матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом.
Обов'язки адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 7 в ред. 1992), зокрема: неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Оплата праці адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 12 в ред. 1992): здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати допомоги через його малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється коштом держави.
Дисциплінарна відповідальність адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 16 в ред. 1992): За порушення вимог цього Закону, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії чи анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
За Законом про адвокатуру (в ред. 1992), адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Права адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 6 в ред. 1992), зокрема: представляти та захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази; запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися з необхідними для виконання доручення документами та матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом.
Обов'язки адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 7 в ред. 1992), зокрема: неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Оплата праці адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 12 в ред. 1992): здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати допомоги через його малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється коштом держави.
Дисциплінарна відповідальність адвоката за Законом про адвокатуру (ст. 16 в ред. 1992): За порушення вимог цього Закону, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії чи анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
12. Завдання адвокатури згідно з Конституцією України. Нормативноправові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період. Положення про Раду адвокатів України. Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Правила адвокатської етики, Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України.
Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді (зокрема: трудові, малозначні спори) (ст. 131-2 Конституції).
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період, зокрема: Конституція України, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики, Положення про Раду адвокатів України, Положення про вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
Положення про Раду адвокатів України: встановлює перелік повноважень РАУ, порядок її діяльності та здійснення керівництва.
Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: встановлює мету та завдання ВКДКА, визначає її юридичний статус, встановлює склад ВКДКА та порядок його формування, визначає джерела формування коштів та майна ВКДКА.
Правила адвокатської етики: закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката. Норми Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, а доповнюють і конкретизують його (ст. 1 Правил).
Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю: регулює порядок проходження стажування особами, які успішно склали кваліфікаційний іспит за Програмою складення кваліфікаційного іспиту, затвердженою Радою адвокатів України, та отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту у КДКА регіону.
Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України: поширюється на адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність у формах, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Встановлює мету та порядок підвищення кваліфікації, повноваження органів адвокатського самоврядування з цього питання, вимоги до підвищення кваліфікації та її види, а також організації вказаного процесу.
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період, зокрема: Конституція України, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики, Положення про Раду адвокатів України, Положення про вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
Положення про Раду адвокатів України: встановлює перелік повноважень РАУ, порядок її діяльності та здійснення керівництва.
Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: встановлює мету та завдання ВКДКА, визначає її юридичний статус, встановлює склад ВКДКА та порядок його формування, визначає джерела формування коштів та майна ВКДКА.
Правила адвокатської етики: закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката. Норми Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, а доповнюють і конкретизують його (ст. 1 Правил).
Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю: регулює порядок проходження стажування особами, які успішно склали кваліфікаційний іспит за Програмою складення кваліфікаційного іспиту, затвердженою Радою адвокатів України, та отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту у КДКА регіону.
Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України: поширюється на адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність у формах, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Встановлює мету та порядок підвищення кваліфікації, повноваження органів адвокатського самоврядування з цього питання, вимоги до підвищення кваліфікації та її види, а також організації вказаного процесу.
13. Організаційні форми адвокатської діяльності за Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Правовий статус і реєстрація адвокатських об'єднань, адвокатських бюро та адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю індивідуально.
Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді (зокрема: трудові, малозначні спори) (ст. 131-2 Конституції).
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період, зокрема: Конституція України, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики, Положення про Раду адвокатів України, Положення про вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
Положення про Раду адвокатів України: встановлює перелік повноважень РАУ, порядок її діяльності та здійснення керівництва.
Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: встановлює мету та завдання ВКДКА, визначає її юридичний статус, встановлює склад ВКДКА та порядок його формування, визначає джерела формування коштів та майна ВКДКА.
Правила адвокатської етики: закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката. Норми Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, а доповнюють і конкретизують його (ст. 1 Правил).
Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю: регулює порядок проходження стажування особами, які успішно склали кваліфікаційний іспит за Програмою складення кваліфікаційного іспиту, затвердженою Радою адвокатів України, та отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту у КДКА регіону.
Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України: поширюється на адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність у формах, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Встановлює мету та порядок підвищення кваліфікації, повноваження органів адвокатського самоврядування з цього питання, вимоги до підвищення кваліфікації та її види, а також організації вказаного процесу.
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період, зокрема: Конституція України, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики, Положення про Раду адвокатів України, Положення про вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
Положення про Раду адвокатів України: встановлює перелік повноважень РАУ, порядок її діяльності та здійснення керівництва.
Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури: встановлює мету та завдання ВКДКА, визначає її юридичний статус, встановлює склад ВКДКА та порядок його формування, визначає джерела формування коштів та майна ВКДКА.
Правила адвокатської етики: закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката. Норми Правил не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, а доповнюють і конкретизують його (ст. 1 Правил).
Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю: регулює порядок проходження стажування особами, які успішно склали кваліфікаційний іспит за Програмою складення кваліфікаційного іспиту, затвердженою Радою адвокатів України, та отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту у КДКА регіону.
Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України: поширюється на адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність у формах, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Встановлює мету та порядок підвищення кваліфікації, повноваження органів адвокатського самоврядування з цього питання, вимоги до підвищення кваліфікації та її види, а також організації вказаного процесу.
14. Види адвокатської діяльності. Особливості виконання доручень у кримінальних провадженнях та цивільних справах: прийняття доручення, встановлення розміру та порядку внесення гонорару, обрання правової позиції по справі та узгодження її з клієнтом, можливості та підстави припинення виконання доручення та дострокове розірвання угоди про надання професійної правничої (правової) допомоги.
Видами адвокатської діяльності є, зокрема (ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»): надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності ЮО, ФО, ОДВ, ОМС, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Прийняття та виконання доручень здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. В усній формі може укладатися у випадках: надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
Адвокату, АБ або АО забороняється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту інтересів. А також, у разі, якщо: доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків адвоката; результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики; адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом; виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці (ст. 28 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об’єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (ст. 29 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Прийняття та виконання доручень здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. В усній формі може укладатися у випадках: надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
Адвокату, АБ або АО забороняється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту інтересів. А також, у разі, якщо: доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків адвоката; результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики; адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом; виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці (ст. 28 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об’єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (ст. 29 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
15. Структура органів адвокатського самоврядування відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Національна асоціація адвокатів України (НААУ) - недержавна некомерційна професійна організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування (ст. 45 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Національної асоціації адвокатів України, зокрема:
З’їзд адвокатів України - вищий орган адвокатського самоврядування. Скликається РАУ не рідше одного разу в 3 роки. До його складу входять делегати, обрані конференціями адвокатів регіонів шляхом голосування відносною більшістю голосів делегатів, які беруть участь у конференції (ст. 54 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції з’їзду адвокатів України, зокрема:
Рада адвокатів України (РАУ) – виконує функції адвокатського самоврядування у період між з’їздами адвокатів України. До складу РАУ входять 30 членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 р: по 1 від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону. Голова і 2 заступники голови, які обираються шляхом голосування з’їздом адвокатів України (ст. 55 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Ради адвокатів України (зокрема):
Вища ревізійна комісія адвокатури (ВРКА) – здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю НААУ, її органів, РАР, РАУ, КДКА, ВКДКА, діяльністю ревізійних комісій адвокатів регіонів. Голова та члени ВРКА обираються з’їздом адвокатів України строком на 5 р. з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 р. (ст. 53 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА) - розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність КДКА. До його складу входять 30 членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 р.: по 1 представнику від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону, голова і 2 заступники голови, які обираються шляхом голосування з’їздом адвокатів України (ст. 52 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Вищої ревізійної комісії адвокатури:
Конференція адвокатів регіону – вищий орган адвокатського самоврядування в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі. До її складу входять адвокати регіону, адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в АР Крим, області, містах Києві та Севастополі та відомості про яких включено до ЄРАУ (ст. 47 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції Конференції адвокатів регіону, зокрема:
Рада адвокатів регіону (РАР) – виконує функції адвокатського самоврядування в регіоні у період між конференціями адвокатів регіону. Голова та члени ради адвокатів регіону обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в АР Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до ЄРАУ, строком на 5 років (ст. 48 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Ради адвокатів регіону, зокрема:
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (КДКА) - утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та розв'язання питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Голова та члени КДКА обираються конференцією адвокатів регіону з-поміж адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в АР Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до ЄРАУ, строком на 5 років(ст. 50 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, зокрема:
Ревізійна комісія адвокатів регіону – здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю РАР та КДКА. Голова та члени ревізійної комісії адвокатів регіону обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 років та адреса робочого місця яких знаходиться в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі і відомості про яких включено до ЄРАУ, строком на 5 років (ст. 51 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції Національної асоціації адвокатів України, зокрема:
- представляє адвокатуру у відносинах з ОДВ, ОМС, перед П., У., О., незалежно від форми власності, міжнародними організаціями;
- захищає професійні права адвокатів та забезпечує гарантії адвокатської діяльності.
З’їзд адвокатів України - вищий орган адвокатського самоврядування. Скликається РАУ не рідше одного разу в 3 роки. До його складу входять делегати, обрані конференціями адвокатів регіонів шляхом голосування відносною більшістю голосів делегатів, які беруть участь у конференції (ст. 54 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції з’їзду адвокатів України, зокрема:
- затверджує правила адвокатської етики, положення про РАУ, ВКДКА, ВРКА, розглядає та затверджує звіти РАУ, ВКДКА, висновки ВРКА;
- обирає голову і заступників голови РАУ, ВКДКА, голову і членів ВРКА та достроково відкликає їх з посад;
- затверджує статут НААУ та вносить до нього зміни;
- обирає 2 членів ВРП.
Рада адвокатів України (РАУ) – виконує функції адвокатського самоврядування у період між з’їздами адвокатів України. До складу РАУ входять 30 членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 р: по 1 від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону. Голова і 2 заступники голови, які обираються шляхом голосування з’їздом адвокатів України (ст. 55 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Ради адвокатів України (зокрема):
- сприяє діяльності РАР, координує їх діяльність; розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність РАР, їх голів, скасовує рішення РАР;
- забезпечує скликання та проведення з’їзду адвокатів України та виконання його рішень;
- визначає розмір відрахувань КДКА на забезпечення діяльності ВКДКА;
- організаційне, методичне забезпечення ведення ЄРАУ.
Вища ревізійна комісія адвокатури (ВРКА) – здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю НААУ, її органів, РАР, РАУ, КДКА, ВКДКА, діяльністю ревізійних комісій адвокатів регіонів. Голова та члени ВРКА обираються з’їздом адвокатів України строком на 5 р. з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 р. (ст. 53 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА) - розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність КДКА. До його складу входять 30 членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 р.: по 1 представнику від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону, голова і 2 заступники голови, які обираються шляхом голосування з’їздом адвокатів України (ст. 52 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Вищої ревізійної комісії адвокатури:
- розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність КДКА;
- узагальнює дисциплінарну практику КДКА;
- виконує інші функції відповідно до Закону.
Конференція адвокатів регіону – вищий орган адвокатського самоврядування в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі. До її складу входять адвокати регіону, адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в АР Крим, області, містах Києві та Севастополі та відомості про яких включено до ЄРАУ (ст. 47 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції Конференції адвокатів регіону, зокрема:
- визначення кількості членів палат КДКА, обрання голови та членів КДКА, дострокове відкликання їх з посад;
- обрання представника адвокатів регіону до складу РАУ та ВКДКА, дострокове відкликання їх з посад;
- обрання голови та членів ревізійної комісії адвокатів регіону, дострокове відкликання їх з посад;
- обрання голови та членів РАР, дострокове відкликання їх з посад;
- затвердження штатного розпису і кошторису РАР, КДКА;
- обрання делегатів на з’їзд адвокатів України.
Рада адвокатів регіону (РАР) – виконує функції адвокатського самоврядування в регіоні у період між конференціями адвокатів регіону. Голова та члени ради адвокатів регіону обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в АР Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до ЄРАУ, строком на 5 років (ст. 48 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську дільність).
Функції Ради адвокатів регіону, зокрема:
- визначає представників адвокатури до складу конкурсної комісії з відбору адвокатів для надання безоплатної вторинної правової допомоги;
- здійснює інформаційно-методичне забезпечення адвокатів регіону, сприяє підвищенню їх кваліфікації; приймає присягу адвоката України;
- сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів;
- забезпечує виконання рішень конференції адвокатів регіону, здійснює контроль за їх виконанням;
- складає порядок денний, скликає та забезпечує проведення конференції адвокатів регіону;
- представляє адвокатів регіону.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (КДКА) - утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та розв'язання питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Голова та члени КДКА обираються конференцією адвокатів регіону з-поміж адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в АР Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до ЄРАУ, строком на 5 років(ст. 50 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Функції кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, зокрема:
- розв'язання інших питань, віднесених до повноважень КДКА Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, ВКДКА, РАУ, з’їзду адвокатів України.
- організація та проведення кваліфікаційних іспитів; прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту;
- прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
- здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів;
Ревізійна комісія адвокатів регіону – здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю РАР та КДКА. Голова та члени ревізійної комісії адвокатів регіону обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше 5 років та адреса робочого місця яких знаходиться в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі і відомості про яких включено до ЄРАУ, строком на 5 років (ст. 51 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
16. Поняття адвокатської таємниці та гарантії адвокатської діяльності згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Форми реагування адвокатом на дії осіб, що посягають на втручання чи розкриття адвокатської таємниці та порушують гарантії адвокатської діяльності.
Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності (ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Гарантії адвокатської діяльності (ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність), зокрема: забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності; забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею; забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності; адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі у кримінальному судочинстві в порядку, встановленому законом; забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці; забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом; забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі; забороняється втручання у правову позицію адвоката;орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, зобов’язані негайно повідомити про це відповідну раду адвокатів регіону; забороняється ототожнення адвоката з клієнтом.
Форми реагування: звернення до органів адвокатського самоврядування зі скаргами, а також оскарження незаконних дій в адміністративному/судовому порядку.
Гарантії адвокатської діяльності (ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність), зокрема: забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності; забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею; забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності; адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі у кримінальному судочинстві в порядку, встановленому законом; забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці; забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом; забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі; забороняється втручання у правову позицію адвоката;орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, зобов’язані негайно повідомити про це відповідну раду адвокатів регіону; забороняється ототожнення адвоката з клієнтом.
Форми реагування: звернення до органів адвокатського самоврядування зі скаргами, а також оскарження незаконних дій в адміністративному/судовому порядку.
17. Система безоплатної професійної правничої (правової) допомоги громадянам в Україні. Роль адвокатури в ній. Первинна та вторинна безоплатна професійна правнича (правова) допомога. Порядок надання безоплатної вторинної професійної правничої (правової) допомоги в кримінальних провадженнях.
Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел (ст. 1 ЗУ «Про БПД»).
Система БПД складається з координаційного центру з надання правової допомоги, суб’єктів, які надають первинну безоплатну правову допомогу (органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; фізичні та юридичні особи приватного права; спеціалізовані установи; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги) та суб’єктів, які надають вторинну правову допомогу (центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу) (ст. 6, 9, 15 ЗУ «Про БПД»).
Роль адвокатури в системі БПД: забезпечує доступ громадян до кваліфікованої правової допомоги, незалежно від їхнього матеріального стану.
Безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Включає такі види правових послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Право на безоплатну первинну правову допомогу мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України. (ст. 7, 8 ЗУ «Про БПД»).
Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають, зокрема, діти, ВПО, громадяни які проживают в зоні АТО, особи, до яких застосовано адміністративне затримання або стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (ст. 13 ЗУ «Про БПД»).
Порядок надання безоплатної вторинної професійної правничої (правової) допомоги в кримінальних провадженнях: можуть надавати лише центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (ст. 15 ЗУ «Про БПД»).
Центр БПД приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги, після чого призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом (ст. 21 ЗУ «Про БПД»).
У разі неможливості надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладає договір з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (ст. 21 ЗУ «Про БПД»).
Система БПД складається з координаційного центру з надання правової допомоги, суб’єктів, які надають первинну безоплатну правову допомогу (органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; фізичні та юридичні особи приватного права; спеціалізовані установи; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги) та суб’єктів, які надають вторинну правову допомогу (центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу) (ст. 6, 9, 15 ЗУ «Про БПД»).
Роль адвокатури в системі БПД: забезпечує доступ громадян до кваліфікованої правової допомоги, незалежно від їхнього матеріального стану.
Безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Включає такі види правових послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Право на безоплатну первинну правову допомогу мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України. (ст. 7, 8 ЗУ «Про БПД»).
Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають, зокрема, діти, ВПО, громадяни які проживают в зоні АТО, особи, до яких застосовано адміністративне затримання або стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (ст. 13 ЗУ «Про БПД»).
Порядок надання безоплатної вторинної професійної правничої (правової) допомоги в кримінальних провадженнях: можуть надавати лише центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (ст. 15 ЗУ «Про БПД»).
Центр БПД приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги, після чого призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом (ст. 21 ЗУ «Про БПД»).
У разі неможливості надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладає договір з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (ст. 21 ЗУ «Про БПД»).
18. Набуття права на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із ЗУ "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Не може бути адвокатом особа, яка: має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом 2р. з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю (ст. 6 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту (ст. 9 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту (ст. 9 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
19. Стажування, його мета та порядок проходження. Правовий статус стажиста адвоката. Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону. Стажистом адвоката може бути особа, яка на день початку стажування має дійсне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту (ч. 1, 2 ст. 10 ЗУ«Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
На стажиста адвоката поширюється дія ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, даного Положення, статутів відповідних АО, АБ, рішень адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально як самозайнята особа, а також інших НПА, чинних на момент проходження особою стажування (п. 1.3 Положення про організацію та порядок проходження стажування).
Положенням про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, регулюється порядок проходження стажування особами, які успішно склали кваліфікаційний іспит за Програмою складення кваліфікаційного іспиту, затвердженою Радою адвокатів України, та отримали відповідне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту у кваліфікаційно-дисциплінарній комісії регіону, відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
На стажиста адвоката поширюється дія ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, даного Положення, статутів відповідних АО, АБ, рішень адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально як самозайнята особа, а також інших НПА, чинних на момент проходження особою стажування (п. 1.3 Положення про організацію та порядок проходження стажування).
Положенням про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, регулюється порядок проходження стажування особами, які успішно склали кваліфікаційний іспит за Програмою складення кваліфікаційного іспиту, затвердженою Радою адвокатів України, та отримали відповідне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту у кваліфікаційно-дисциплінарній комісії регіону, відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
20. Оплата праці адвоката та помічника адвоката. Системи оплати праці адвокатів. Основні та додаткові підстави оплати праці адвоката. Оплата праці адвоката при достроковому припиненні виконання угоди про надання професійної правничої (правової) допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Системи оплати праці: фіксований розмір, погодинна ставка визначаються договором про надання правової допомоги.
Додаткова підстава оплати праці: адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, кошти, необхідні для покриття витрат, пов'язаних з виконанням доручення (ч. 1 ст. 29 Правил адвокатської етики).
Оплата праці адвоката при достроковому припиненні виконання угоди про надання професійної правничої (правової): клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (АБ, АО) гонорар за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (АБ, АО) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (ч. 2 ст. 29 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Системи оплати праці: фіксований розмір, погодинна ставка визначаються договором про надання правової допомоги.
Додаткова підстава оплати праці: адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, кошти, необхідні для покриття витрат, пов'язаних з виконанням доручення (ч. 1 ст. 29 Правил адвокатської етики).
Оплата праці адвоката при достроковому припиненні виконання угоди про надання професійної правничої (правової): клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (АБ, АО) гонорар за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (АБ, АО) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (ч. 2 ст. 29 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
21. Дисциплінарна відповідальність адвоката. Правові підстави та види дисциплінарних стягнень. Умови і порядок порушення дисциплінарного провадження про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Порядок і строки оскарження рішень про накладення на адвокатів дисциплінарних стягнень. Підстави зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Здійснюється КДКА за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в ЄРАУ (ч. ч. 1, 2 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, до яких відносять, зокрема: порушення вимог несумісності; порушення присяги адвоката України; порушення правил адвокатської етики; розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків; невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 34 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку (ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види дисциплінарних стягнень: за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: попередження; зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з ЄРАУ, а для адвокатів іноземних держав - виключення з ЄРАУ (ст. 35 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Умови і порядок порушення дисциплінарного провадження про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності: право на звернення до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки (ч. 1 ст. 36 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Дисциплінарне провадження складається з таких стадій: проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; порушення дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної справи;прийняття рішення у дисциплінарній справі (ст. 37 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Порядок і строки оскарження рішень про накладення на адвокатів дисциплінарних стягнень: адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до ВКДКА або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії. ВКДКА протягом 10 днів з дня отримання заяви (скарги) витребовує матеріали дисциплінарної справи у відповідної КДКА та забезпечує розгляд скарги на рішення у дисциплінарній справі протягом 30 днів з дня одержання матеріалів дисциплінарної справи (ст. 42 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності; набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення кримінального правопорушення (крім випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі); накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю; визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним (ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Припинення права на заняття адвокатською діяльністю здійснюється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі, зокрема: подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим; смерті адвоката; накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю; встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України (ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, до яких відносять, зокрема: порушення вимог несумісності; порушення присяги адвоката України; порушення правил адвокатської етики; розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків; невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 34 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку (ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види дисциплінарних стягнень: за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: попередження; зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з ЄРАУ, а для адвокатів іноземних держав - виключення з ЄРАУ (ст. 35 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Умови і порядок порушення дисциплінарного провадження про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності: право на звернення до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки (ч. 1 ст. 36 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Дисциплінарне провадження складається з таких стадій: проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; порушення дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної справи;прийняття рішення у дисциплінарній справі (ст. 37 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Порядок і строки оскарження рішень про накладення на адвокатів дисциплінарних стягнень: адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до ВКДКА або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії. ВКДКА протягом 10 днів з дня отримання заяви (скарги) витребовує матеріали дисциплінарної справи у відповідної КДКА та забезпечує розгляд скарги на рішення у дисциплінарній справі протягом 30 днів з дня одержання матеріалів дисциплінарної справи (ст. 42 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності; набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення кримінального правопорушення (крім випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі); накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю; визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним (ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Припинення права на заняття адвокатською діяльністю здійснюється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі, зокрема: подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим; смерті адвоката; накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю; встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України (ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
22. Акти Національної асоціації адвокатів України: Положення про Раду адвокатів України, Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України, Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів, Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування.
Положення про Раду адвокатів України – визначає повноваження, порядок формування, діяльності та здійснення керівництва РАУ, встановлює строки повноважень голови, секретаря та її членів, порядок ухвалення рішень.
Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України – визначає порядок внесення відомостей (змін) до реєстру, порядок користування та отримання витягів.
Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів - встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об’єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів, а також містить типову форму ордера.
Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування - визначає порядок сплати, розподілу та використання внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування в структурі НААУ, відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України – визначає порядок внесення відомостей (змін) до реєстру, порядок користування та отримання витягів.
Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів - встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об’єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів, а також містить типову форму ордера.
Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування - визначає порядок сплати, розподілу та використання внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування в структурі НААУ, відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Використані джерела при підготовці розділу:
- Цицерон Марк Тулій: "De Oratore" ("Про оратора"), "Проти Верреса" та "Проти Катиліни"
- "Цицерон. Промови", переклад О. Бородая (Київ: Наукова думка, 2006).
- Рене Жан Дюпон, "История адвокатуры" (переклад з французької). Опис розвитку адвокатської професії від античності до сучасності.
- Джордж Лонг, "Roman Law and the Legal World of the Romans" – історія римського права та судової практики.
- "Ораторське мистецтво в античності" (переклад німецького видання, 1963). Аналіз судових промов від Греції до Риму.
- Демосфен, "Проти Філіпа Македонського", збірка промов Демосфена доступна у перекладі: "Демосфен. Промови" (переклад українською, видавництво "Основи", 2002).
- Данило Кнорре, "Судова риторика в античній Греції" (Ленінград, 1985);
- Карел Берве, "Судові системи Стародавнього світу";
- В. Д. Скаржинський, "История адвокатуры" (Москва: "Юридическая литература", 1992);
- Л. Н. Тимофеєв, "Риторика и судебная практика в Древнем Риме";
- "Арістотель. Риторика" (Львів: Астролябія, 2007);
- Р. Л. Фултон, History of Public Speaking";
- М. І. Греков, "Історія риторики" (Київ, 2001);
- Макарчук В. С., "Загальна історія держави і права" (Львів: Світ, 2000);
- Коваленко О. О., "Історія адвокатури" (Київ: Юрінком Інтер, 2010);
- Гроссман Л. П., "Судьбы адвокатуры" (Москва, 1938);
- Захарова Н. Є., "Адвокатура: історія та сучасність" (Київ, 2012)
- Гладких Д. П., "Римское право и его влияние на современность" (Москва: Норма, 2009).
- Боброва Н. В., "Історія адвокатури та адвокатської етики" (Київ, 2014).
Допоможіть зробити проєкт кращим
Якщо ви помітили помилку чи неточність, повідомте нам через форму нижче. Разом ми зробимо цей проєкт кращим!
Микита Чубенко, організатор проєкту